Сьогодні Барвінківщина під обстрілами ворожої армії рф. Ракетами та снарядами руйнуються будівлі і фактично зносяться з лиця землі деякі села. То місцеві жителі вимушені шукати прихистку там, де тихіше.
Для багатодітної мами Ахламьонок Анжеліки, яка народилася і виросла в селі Червона Поляна, її дітей, батьків та сестри з родиною тихою гаванню наразі стала Близнюківська громада.
Жінка розповідає: «Мій будинок у селі постраждав першим. Дивом всі залишились живими, бо за декілька хвилин до вибуху я взяла дітей і ми пішли в гості до батьків. В будинку вилетіли всі вікна та двері, а ще дах пошкодило, то жити там вже не було можливості. До всього постійна канонада та нічне небо з «красивими» смертельними феєрверками спокою не додавали, от і вирішили виїхати з села задля безпеки в першу чергу дітей».
Варто наголосити, що свого чоловіка, з яким Анжеліка була у цивільному шлюбі, вона поховала три роки тому і тепер за підтримки батьків виховує трьох синів сама. У старшого – дванадцятирічного Максима епілепсія і хлопчику потрібен і спеціальний догляд, і ліки. Десятирічний Михайлик ходив до школи, а трирічного Сашу збирались перед війною відправляти до закладу дошкільної освіти. Але війна відірвала Михася від рідного класу, а Санько так і не пішов до садочка.
Дев’ятнадцятого квітня Анжеліка з дітьми разом з батьками переїхали до Близнюків. Вона розповідає: «Все б нічого, бо волонтери допомагають і гуманітарну допомогу дають, але виплату отримала лише одну. Це пов’язано з тим, що наші документи щодо статусу багатодітної сім’ї залишились в Ізюмі. Запити на їхнє відновлення ми надали, а тепер чекаємо врегулювання питання. Час іде, а жити треба. Я б вийшла на роботу, але її теж немає».
На жаль, сьогодні людей зі схожими проблемами багато. Хочеться вірити, що незабаром багатодітна мама отримає необхідні їй виплати від держави. А ще нагадуємо, що, зареєструвавши дітей як ВПО варто подумати й про їхнє подальше навчання та лікування. То варто звернутися і до відділу освіту Близнюківської селищної ради, і до сімейних лікарів з проханням інформувати щодо подальших дій.
Наостанок хочеться побажати багатодітній мамі завершення бойових дій та повернення додому – в своє рідне село з красивою назвою Червона Поляна.
До відома:
Колись, у сиву давнину, проїжджаючи через балку, на якій розкинулося село, яке зараз називається Червона Поляна, обабіч ставків люди побачили безліч розквітлих червоних маків. І відтоді за цією місцевістю закріпилася назва «красна поляна». А в 1923 році сюди на постійне місце проживання почали переїжджати люди, яким за новою земельною реформою нарізали наділи по одній десятині з четвертю на кожного члена сім’ї. Частина селян оселилася в Червоній Поляні, частина — в Ставковій Балці. Тоді ж заснувалися й села Молочне, Біликів Колодязь.
У свій час через село проходив прямий шлях на село Грушуваху, який, відповідно, виводив на дороги до Петрівського, Ізюма, Лозової. Посередині шляху від Червоної Поляни до Грушувахи чоловік за прізвищем Білик викопав колодязь, який і дав назву Біликів хутір (Біликів Колодязь). Цікава історія і в інших навколишніх селах.
У роки Другої світової війни село було в епіцентрі жорстоких боїв у так званому «Барвінківському котлі». У травні 1942 року тут загинули тисячі радянських воїнів, а самі села були знищені дотла.
Автор: Оксана Грач
