П’ятниця, 30 Вересня, 2022
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Близнюківські мисткині тримають Україну за кордоном

Близнюківські мисткині тримають Україну за кордоном

Війна вигнала з рідного дому багатьох людей. Чоловіки пішли на фронт захищати Вітчизну, а жінки, рятуючи дітей, поїхали шукати прихистку туди, де безпечно, де не чути вибухів. Багато з них вже довгий час живуть за кордоном. Але українки не просто чекають перемогу над рашистами, вони й самі наближають її тими способами, які мають у своєму арсеналі. Історії двох із них – вашій увазі.

Фотографиня з Близнюківщини привертає увагу до України в Німеччині

Уродженка села Алісівка Олена Козакевич свою першу фотокамеру купила в 2013 році. Її особливе бачення світу через об’єктив зробило свою справу, й Олена шалено закохалася в фотографію. Упродовж кількох років навчалася у різних майстрів фотомистецтва, а згодом відкрила свою онлайн-школу під псевдо Альона Алісова. В усьому її підтримував чоловік. 

Сім’я фотографині Альони Алісової

Щасливе життя в одну мить зруйнувала повномасштабна війна. «Я завжди вважала себе сильною жінкою, – розповідає Олена, – але повідомлення про початок війни мене збило з ніг в прямому і переносному сенсах. Відразу після повідомлення про вторгнення росії на нашу територію у мене почалися панічні атаки. Я постійно лежала одягнена та вкрита ковдрами в ліжку, а мене підкидало та колотило, як при високій температурі. Почалася тахікардія, не вистачало повітря. Так тривало два дні, а 26 лютого я зібрала речі, дітей, обійняла чоловіка і поїхала до Німеччини».

В потязі до Львова Олена познайомилася з попутницею яка теж прямувала до цієї країни, то морально стало трішки легше. Жінка згадує: «Я весь час плакала і в той же час боялася за дітей. Куди їду? Як житиму? Чи зможу взагалі без підтримки чоловіка дати сину та доньці більш-менш комфортне життя? Я не мала відповіді на жодне із питань, які крутилися в моїй голові. Психологічно було важко зрозуміти, як бути далі, коли до цього протягом десяти років у тебе було щасливе сімейне життя пліч-о-пліч з коханим чоловіком. І в одну мить цього не стало».

Німеччина зустріла біженців з України гостинно. Тиждень Олена з дітьми жила у своєї учениці з онлайн-школи, потім поїхала в Регенсбург, де були табори для осіб, які шукали прихисток в цій країні. Ще через три дні мамі з двома дітьми дали кімнату в гуртожитку на території монастиря. А пізніше переселили в пансіон, розташований в маленькому селі, де всього п’ятнадцять будинків.

Учасниці онлайн-школи фотографів

З часом Олена потроху відновила свій емоційний стан і продовжила онлайн-навчання учнів у фотошколі. А в червні у місцевому музеї відбулася виставка, на якій українська фотографиня Альона Алісова презентувала свої роботи.

  «Я отримала багато схвальних відгуків за свої світлини. Особливо німцям сподобалось фото моєї доньки Аліси в баварському національному вбранні. Чи могла я думати про таке співпадіння, фотографуючи доньку недалеко від нашого будинку у Дніпрі в сукні, яку купила в секонд-хенді? Звісно, ні.  Крім того, одна з моїх фотографій більшого розміру символізувала рідну Україну. Цю роботу я створила на своєму навчальному воркшопі для фотографів і спеціально в кольорах Українського Прапора. Планувала виставити її на День Незалежності України».

Під час виставки в Німеччині

Свої фотороботи Алісова не планувала продавати, але було багато бажаючих їх придбати, бо вони несуть неймовірно теплу енергетику. В світлинах української жінки з маленького села Близнюківщини закладені любов та ніжність, у них – властива лише для цієї фотографині кольорова гама.

«Я не знаю, що буде далі, але вірю в беззаперечну перемогу України та в якнайшвидше повернення додому. Як би не опікувалися нами німці, за що ми їм дуже вдячні, але рідна земля тягне назад. Водночас, популяризуючи українську тематику у своїх фотороботах на території Німеччини, мені здається, я допомагаю рідному народу боротися з російською нечистю», – говорить Олена.

фотороботи Альони Алісової


Співачка з Лозової у супроводі оркестру виконує українські пісні в Польщі

Співачка та акторка Ольга Банник, яка до війни працювала заступницею директора Центру надання культурних послуг Близнюківської громади, зараз перебуває в Польщі – після того, як 24 лютого її розмірене життя перевернулося з ніг на голову.

Ольга Банник з донькою та сином

Жінка згадує: «Реальність розірвала ранковий сон, коли моя колега зателефонувала мені, і сказала, що обстрілюють Харків, Київ і по всій Україні виють сирени. Хаос в голові переривався найважливішим запитанням: що буде з моїми дітьми – п’ятирічною донькою Софією та сином Олександром, який навчається у Львівській академії сухопутних військ?»

Лозова – найбільше місто в Харківській області. Рашисти не припиняли його обстрілювати, тож Ольга почала допомагати армії: «Я робила те, що могла: передавала для бійців продукти, одяг, медикаменти. Ходила плести маскувальні сітки, і в кожен клаптик вплітала молитву, бо вірила, що саме ця сітка збереже чиєсь життя. Можливо, і моєму Саші теж хтось допоможе».

Лише тоді, коли у квітні в Краматорську на залізничному вокзалі сталася кривава трагедія, Ольга Банник прийняла рішення виїжджати з Лозової. Протягом п’яти днів жінка з донькою добиралися до Львова, щоб перетнути кордон. «Але спочатку я повинна була побачити сина, і мені Бог подарував цю можливість, – ділиться Ольга. – Три години, відведені долею на побачення з найдорожчою людиною у світі, пройшли миттєво. Саша заспокоював мене, запевняючи, що все буде добре, війна скоро скінчиться, а я, в свою чергу, заспокоювала його і обіймала сина все міцніше».

Коротка зустріч з сином у Львові

Польща зустріла переселенців гостинно. Розмістилася маленька родина у селі Хойново в двоповерховому будинку, де на першому поверсі – музей, невеличке кафе та ще кімната для репетицій духового оркестру.

«Спочатку ми з донькою просто насолоджувались тишею, а через два тижні я познайомилася з диригентом – керівником місцевого оркестру, – розповідає жінка. – Незважаючи на мовний бар’єр, ми порозумілися, бо обоє творчі та закохані у свою професію. Вже наступного дня диригент Maciej (українською Матвій) запропонував мені заспівати Гімн України та пісню «Гей, соколи» в супроводі оркестру. Ми почали репетиції, готуючись до Польсько-Українського пікніка, який організувало керівництво села».

Варто зазначити, що духові оркестри в Польші дуже популярні, і майже в кожному селі та місті є свій. За п’ять років існування духового оркестру в Хойново не було жодного вокаліста, тож голос нашої землячки звучав у них вперше. І сподобався, як і україномовний репертуар, запропонований нею.

Виступ з духовим оркестром у Польщі

26 червня свято відбулося, на нього прийшло близько 300 людей. Ольга з донькою допомагали готувати українські страви: борщ, куліш, вареники, голубці і пригощали ними друзів-поляків, а присутні залюбки слухали українські пісні та танцювали.

 «Мене вразив15-річний хлопець на милицях, який не мав лівої кінцівки. Він так витанцьовував під «Червону руту»!  Після виконання пісні я пов’язала йому синьо-жовту стрічку на руку і міцно обійняла», – розповідає співачка.

Сьогодні Ольга Банник разом з оркестром дає великі концерти. Вона виконує пісні своєї Батьківщини, розповідаючи полякам про мальовничу Україну з її самобутніми традиціями та незламною силою красивого і вільного народу.

«Сини та доньки України виборюють перемогу в боях з російським ворогом, а я тут – на мирній ниві допомагаю їм, роблячи те, що вмію. Мене підтримують поляки, бо маю талант, подарований Богом і силою рідної землі».

                                                                                            Ірина Воронкіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.