Вітається осінь сумними дощами

Вітається осінь сумними дощами,
Та, певно, не в осені сум…
Війна всюди ходить і днями й ночами…
У серці, в душі, поміж дум…

Дощі, що любила, тепер лиш лякають,
Бо воїни мокнуть в боях.
І ночі в окопах про осінь співають,
Тривожачи наших солдат.

Підвали ще більш холоднішими стали.
І як там ховатись тепер?
Ті стіни, де діти малюнки чіпляли,
Не гріють. Там холод завмер.

Ти осінь-осіння… примхлива, я знаю
Тобі догодити — ніяк.
Послухай лиш раз, що просити я маю, —
Спини золотий свій вітряк.

Хай вІтри спочинуть, дощі зачекають.
Ще встигнеш змінити цей світ.
Хай Воїни Світла русню відганяють
аж до потойбічних орбіт.

А я обіцяю, що потім ще дужче
Любитиму сині дощі…
І разом з тобою, чарівна красуне,
Писатиму теплі віршІ.

Надія Ковальчук