З початку повномасштабного вторгнення армії рф багатьом українцям довелося покинути Батьківщину. Серед них і жителі Близнюківщини. У кожного своя історія, однак є дещо спільне – любов до Батьківщини та прагнення якнайшвидше повернутися додому.
Діана
Липучий страх не за себе – за дитину змусив Діану Сторчай вмістити все життя у валізу та покинути Україну. План подальших дій жінка продумувала вже в дорозі, однак знала напевне – попереду тільки невідомість.
Краків – місто, що по праву вважається культурною столицею Польщі, саме тут і знайшла тимчасовий прихисток Діана зі своєю маленькою донечкою.
З житлом проблем не виникло, адже місцеві жителі доброзичливо поставилися до українців і з охотою допомагали вирішувати складні питання. Одяг, продукти та все найнеобхідніше надали Діані господарі прихистку. І не лише вони. Жінка розповіла про те, що в Кракові обладнано багато пунктів допомоги для біженців, де кожен, хто того потребує, може отримати необхідне.
Весь час Діана приділяла донечці, однак вже з жовтня малеча відвідуватиме у Кракові дитячий садок, а мама матиме більше часу для власного захоплення. Ще в Близнюках героїня цієї розповіді розпочала власну справу – вона майстриня манікюру, а в Польщі продовжує роботу, однак щиро сподівається в майбутньому розвивати власний бізнес в рідній Україні.
Діана Сторчай зізнається, що сумує за Близнюківщиною та рідними, які залишились там, однак розуміє – повертатися ще зарано. Втім, це лише питання часу, бо Діана точно знає, що неодмінно своє майбутнє будуватиме в Україні.
Юлія
«Найскладніші пів року в моєму житті», – саме так описує свій досвід перебування у Чехії Юлія Рогачова. До 24 лютого дівчина мала амбітні плани на життя, улюблену роботу та сподівання на майбутнє. Зараз це лише примарні спогади, які Юля береже в пам’яті.
Майже шість місяців дівчина разом з мамою знаходиться за кордоном. На жаль, ставлення чехів до українських біженців не таке доброзичливе, як у поляків. А чеське телебачення є причиною подібного ставлення, адже 90% інформаційного простору – відверта російська пропаганда.
Розуміючи, що в цій країні вона надовго, дівчина одразу влаштувалась на роботу, де й зіштовхнулась із дискримінацією та жахливим ставленням. «За спиною постійно лунали докори, що українці є причиною зменшення кількості робочих місць, збільшення податків, а це, в свою чергу, призведе до кризи в Чехії. І взагалі працівники з біженців, відверто кажучи, ніякі. А одного разу в мою сторону полетіла ручка. Чешка, яка це зробила, просто сміялась мені в обличчя. Жодних вибачень я не дочекалась. І так майже щодня протягом шести місяців», – розповідає Юлія.
Однак негативний досвід не став причиною зневіри, дівчина планує відкрити власну справу в сфері краси і вже пройшла для цього відповідні курси.
Батько Юлії боронить Україну від рашистів, то донька хвилюється за нього. Вона розповідає: «Тато щоранку пише: «Зі мною все добре!». Це заспокоює нас з мамою та надає сил для подалього життя в новому дні. Я дуже сумую і хвилююсь, але розумію – так треба».
З часом героїня цієї розповіді планує повернутися до улюбленого Харкова, закінчити магістратуру в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Юлія Рогачова зізнається: «Жодна країна не замінить мені дім, адже він у мене один – це Україна».
Катерина Закорко, студентка ІV курсу факультету журналістики
Львівського національного університету ім.І.Франка
