Зоя Кобець з села Вільне Друге занесла до редакції свої вірші. Вони не зовсім відповідають нормам поезії, але написані від душі.
Жінка народилася, виросла і зараз живе в селі Вільне Друге. Вона народила і виховала п’ятеро дітей. Сім’я утримує підсобне господарство – це кози, кури, качки, має великий город, бо в селі без цього ніяк. А вночі, коли приходить натхнення, Зоя виводить в зошиті віршовані рядки.
Варто додати, що її донька Поліна народилася 24 лютого о 5 ранку. Минулого року дівчинці виповнилося 13 років. Незабаром Полінці 14, але початок повномасштабного вторгнення замалював радісну для родини Кобців дату чорною фарбою. «Серце крається на частини від невідомості, бо не знаю, що буде далі. Я ненавиджу путіна і його прихвостнів за те, що вони наробили, і в моїй душі живе постійний страх за дітей», – каже багатодітна мама.
До вашої уваги, шановні читачі, два вірші Зої Кобець.
Донька тринадцятий чекала
Донька тринадцятий чекала.
Я наварила і спекла чимало.
Ще не прокинулись ми вранці,
Як вже бомбили ті засранці…
І не спровадила дітей до школи,
Не їли вдома торт, не пили «Колу».
Був страх, був плач і запитання,
Та відповіді дати не могла я…
Минув вже рік – і знов цей день,
І українці ще мішень.
Немає свята для моєї доньки.
Чи довго ще це горе буде, людоньки?
На жаль страшною стала дата,
Коли русня пішла на брата.
Де сили тої людям взяти,
Щоб вигнати вражину з хати?
Та буде день, і розцвіте калина,
І донька відсвяткує іменини.
Лист путіну
Скажи, чим хворий, лисий дядьку?
Чому приносиш людям біль?
Чом плачуть гірко мати й батько
І на моїй, і на твоїй землі?
Чому здригаюсь я від страху,
Коли гримить у нас над дахом?
Чому тут гинуть малі діти,
А ти складаєш брехні в світі?
Чого тобі не вистачало?
Землі? Багатства тобі мало?..
Та впала з тебе вже корона
Ми сильні – і за нами перемога.
Та розірвали б тебе міни,
Щоб стались в світі переміни!
Підготувала Ірина Воронкіна
