Кожна сім’я неповторна, бо збираються докупи зовсім різні люди, які починають будувати свій індивідуальний устрій, де комфортно лише їм. В родині Скрипніченків із Миколаївки Другої об’єдналися надійність та легкість, серйозність та радість, і головне – любов та довіра.
Максим народився та виріс у Миколаївці Другій на Близнюківщині. З дитинства закоханий у рідну землю, працьовитий та серйозний чоловік з першого погляду закохався у чарівну блондинку Тоню з Дніпропетровської області. Вже одинадцять років Скрипніченки живуть в селі та виховують двох дітей – доньку Валерію та сина Святослава.
Максим Скрипніченко займається обробкою земельних площ як фізична особа підприємець і є прикладом наслідування для дев’ятирічного сина, який обожнює разом з татом виїжджати в поле на тракторі чи комбайні. А ще Святослав, як і багато хлопчаків його віку, любить грати в телефоні та знімати відеоролики в тік-ток, де має понад тисячу підписників.
Берегиня сім’ї Антоніна, яка має три освіти (диригент аматорського хору, організатор культурно-дозвіллєвої діяльності, вчитель початкових класів і психолог), налагоджує в селі культурний фронт, бо працює в Центрі надання культурних послуг.
Чотирнадцятирічна красуня Валерія вся в маму не тільки вродою, а й талантом, бо дуже комунікабельна і творча. Вона чудово співає, малює та робить прикраси з бісеру. А ще змалечку бере участь в різноманітних конкурсах як місцевого, так і міжнародного рівнів. Мама дівчинки розповідає: «У Валерії є талант, який ми розвиваємо. Все, за що наша дівчинка береться, в неї виходить, тому ми часто перемагаємо в різноманітних творчих конкурсах та фестивалях. За час повномасштабного вторгнення московітів ми взяли участь у Перших Міжнародних Європейських іграх мистецтв «CULTURE·LIFE» Україна-Польща у лютому 2023 року. У цьому конкурсі брали участь творчі самодіяльні та професійні колективи, окремі виконавці та майстри віком від 3 до 25 років та більше, без обмежень в різних номінаціях з різних міст України та інших держав. То було приємно, коли серед величезної кількості учасників наша Валерія стала переможницею».
В цій сім’ї є чудові традиції. Скрипніченки обожнюють подорожувати і обирають ті міста, де є автодром, бо люблять позмагатися на гоночних машинках, а ще вибратися на пікнік у наймальовничіших куточках тих місць, які обирають для зупинки.
Дружні, веселі, комунікабельні Скрипніченки мають безліч друзів та кумів, а ще й дуже багато родичів. То всі родинні свята проходять за щедрим столом в гамірливій компанії рідних та близьких.
Усталене життя аграрія і працівниці галузі культури, пересипане вихованням дітей, домашніми турботами та професійною діяльністю, враз перевернула війна, окресливши інший напрямок долі. Тоня разом з дітьми була вимушена виїхати на півроку до Польщі, де живе її сестра-близнючка Саша. Але тільки-но більш-менш стабілізувалася ситуація в Україні, відразу помчала до чоловіка у рідну Миколаївку Другу. «Начебто все налагодилося, як і було, але стало зовсім іншим, – каже Антоніна. – По поверненню із Польщі ми разом з Ольгою Чернявською вирішили не сидіти склавши руки, то назбирали баночок, купили парафін, організували людей і почали робити окопні свічки. А зараз плетемо маскувальні сітки, бо на них є потреба. Як можемо, так і допомагаємо нашим захисникам». І швиденько додає: «Я б хотіла подякувати всім, хто нам допомагає і коштами, і руками. Не можу не назвати Чернявських Сергія з Наталею, Коростій Людмилу, Линник Валентину, Кравченко Ірину, Задирій Лідію, Степаненко Тетяну, Савіну Олену та й інших небайдужих жителів нашого та сусідніх старостатів. Це неоціненна допомога, бо вона спрямована на добро, на допомогу, на захист».
Співпрацюють миколаївці з волонтерками із ГО «Жіночий легіон», бо точно знають, що їхні вироби потраплять прямо в руки військовослужбовців.
Ірина ВОРОНКІНА
