Про ЛЮДЯНІСТЬ та бездушність… Випадок в кафе

Війна – це дуже багато болю та дуже багато єднання. Більше немає будинків, де люди не познайомилися б із сусідами. Віддати ключі від своєї квартири сусідам зі словами «беріть, що треба буде» – зараз вважається звичайнісіньким жестом. Доглядати чужих тварин або евакуювати їх – дуже часта історія. Ресторани готують для армії та для самотніх людей, жінки печуть хліб і роздають його на блокпостах. А скільки кохання, турботи та допомоги отримують від українців армія і ТРО, про які не може навіть мріяти жоден російський солдат, життя якого виявилося не потрібним навіть його родині.
Але буває й так..

Літній майданчик дорогого харківського ресторану. Багато вільних столиків. Красиві меблі, зручні стільчики з подушками. У ресторані зайнято лише два столики. За одним – двоє чоловіків та жінка п’ють дороге вино і обговорюють відпочинок у Швейцарії. За іншим – шумна компанія святкує чи то день народження, чи якусь іншу дуже важливу подію у житті.

І тут заходять військовий з дівчиною. Вони смакують морозивом і щось бурхливо обговорюють. Видно, що для них ці хвилини спілкування короткі, вони в стократ дорожчі за оте вино, яке п’ють за сусіднім столиком.

– Мені дуже подобається тут, давай сядемо і замовимо каву, – пропонує військовий дівчині.
До них підбігає офіціантка і починає голосно говорити:

– Ми не обслуговуємо клієнтів, які прийшли до нас зі своїми продуктами.

– А ми хочемо посидіти тут, у вас дуже красиво і затишно, замовити і попити кави.

– Ми вже закриваємося, – тисне офіціантка на незвичних відвідувачів, які явно не їхня цільова аудиторія. – І взагалі мені треба забрати подушки зі стільців, – продовжує принижувати пару.

Військовий ледве стримує обурення, якому немає меж. Але врешті він пересилює себе, просить підійти адміністратора.

Власне, історія закінчується тим, що на очах у відвідувачів, які сидять у м’яких кріслах, ця пара, допивши каву, з гідністю піднімається і йде. «Це все завдяки тобі!» – пульсує у моїх скронях знаковий вислів. – Це все завдяки військовим ви, с…, можете сидіти у Харкові і пити дороге вино чи святкувати день народження, сидіти на м’яких подушках, а не в окопах.

Якісь два паралельні світи. Як же соромно …

Оксана ЯКУНІНА