На той дзвінок чекав він ніби вік
Він голосу не чув її більш тижня..
Давно дорослий… Справжній чоловік…
А мама кличе «Мій синулька»… Ніжно…
Його позиції на лінії вогню…
Та скаже їй: «Усе у мене добре…
Ти не хвилюйся, мамо… Без зв’язку…
Сама ти як? І як твоє здоров’я…?»
Про смерть не скаже мамі… Про слова..
Що побратим шепнув йому в останнє:
«Так жити хочу…. Братику… Життя…»
Й затихне… Задивившись в небо раннє…
Емоції вгамує… Та не біль…
Хоч мама все давно вже розуміє…
За рік посивів… «Хлопчик милий мій…»
Війна не красить… Забирає сили…
Вона промовчить… Хай не знає він
Що довга тиша серце виїдає…
Що весь тягар несе вона із ним…
І подумки його благословляє
Ці телефонні, наче мить, дзвінки…
Сльозу змахнувши… Як вона радіє..
Його плюси… У месенджер… Живий…
Жива й вона… Як віра і надія…
…На відстані чекання і дзвінка…
Живуть два серця… Матері і сина…
Їх розлучила проклята війна…
Храни їх Бог… І дай їм, Боже, сили…
25.06.2023
Лариса Юсковець
