Жили собі дідусь та бабуся, й було у них козенятко. Маму козу забрав вовк, а от козеня старенькі врятували. І стали вони жити всі разом. Козеня було потішне і старенькі не почувалися самотніми.
Одного разу пішла бабуся погуляти з козенятком в поле; воно біля неї бігає, грається, а бабуся заходилася квіти збирати. Не вгледіла, як козенятко побігло до лісу, насолоджуючись свободою. Не зчулося як і заблукало в хащах, тим часом надворі сутеніло… Раптом на галявині побачило воно дивовижну хатинку, в якій мешкала справжня Баба Яга. На дереві сидів чорний ворон і підказував чаклунці, що кидати в казан, в якому варилося якесь зілля.
Козеня дуже злякалося та й почало проситися, аби відпустили додому. «Ні, хіба ж ти не знаєш, яка я підступна й люта?! – гримнула та. – Сиди собі тихенько, змирися з долею. Як звільнюся, то побалакаємо про усіляку всячину. А будеш галасувати чи спробуєш втекти, то спіймаю й перетворю тебе на жабу. Все, не капризуй, бо я зараз варитиму чарівне зілля». Насправді Баба Яга була зовсім не злою, а тільки вдавала, що вона погана, адже не могла ж вона втратити свій імідж.
«Воно таке гарненьке, залишу собі – і мені не буде самотньо. А то старий ворон увесь час мене повчає, ні з ким і поговорити по душам», – подумала Ягуся. Козенятко сіло і гірко заплакало, адже замість смачної вечері може саме стати здобиччю старої чаклунки, котра грізно літає на дерев’яній мітлі в незвичайній ступі й влаштовує різні пакості довірливим подорожнім.
Однак дідусь із бабусею не спали всю ніч, хвилюючись за маленьке козенятко. «Мабуть, потрапило в біду, а воно ж – наша родина, то мусимо його знайти і порятувати», – промовив дідусь. «Авжеж, і я піду з тобою до лісу», – відповіла бабуся. Шукали довго, доки натрапили на лісову хатинку. А тут і сама Баба Яга нагодилася: «О, це що за непрохані гості? Хочете, аби я вас підсмажила в печі?! Ану забирайтеся з моїх володінь.»
«Ні, нікуди ми не підемо, доки ти не віддаси наше козеня,– рішуче похитав головою дідусь. – Відчуваю, що воно у тебе».
«Що ви собі дозволяєте? Не боїтеся, що я вмить перетворю вас на нові мітлу й ступу, бо мої чарівні речі вже трохи зносилися?!» – суворо промовила Баба Яга.
«А ми твоїх чарів не боїмося. Відпусти наше козенятко, а інакше отримаєш на горіхи!» – сміливо наблизився до відьми дідусь.
«Ну, гаразд… Знаєте, вам неймовірно поталанило, бо у мене сьогодні вихідний. А що? Думаєте, у вас є вихідний, а в мене немає? Дзуськи! Я – теж людина, хоч і Баба Яга, і хочу трішечки відпочити. Тому відпущу зараз ваше козеня, все одно воно ж не привчене мешкати в лісі. А то буде увесь час рюмсати й скаржитися мені, тож доведеться перетворити його на жабу».
«Дякуємо, ви дуже добра!» – задоволено посміхнувся дідусь.
«Ні, що ви? Я страшенно зла й віроломна! – злякалася Баба Яга. – Навіть не знаю, щоб я з вами зробила, якби не вихідний день».
«Не бійтеся, – миролюбно пообіцяв дідусь. – Ми ніколи нікому про це не скажемо! Але ми відчуваємо, що ви зовсім не зла, вам просто самотньо і нудно… Тож, якщо хочете, ми інколи приходитимемо до вас разом у гості».
«Правда? – зраділа Баба Яга. – Тоді вважайте, що ви вже у мене в гостях. Почувайтеся, як удома».
Відтоді вони стали великими друзями. Виявилося, що Баба Яга смачно готує й дуже вигадливо та дотепно розповідає різні чарівні історії, а ще лікує від різних недугів. Хто б міг подумати, що з нею може бути так весело й затишно?! Шкода, що про це досі ніхто не знає, адже нові друзі, на прохання Баби Яги, ретельно бережуть її таємницю.
Авторка казки та ілюстрації до неї Рибалко Алла
