Ой летіли лебеді по шляху осіньому
Та й губили пір’ячко, біле, в небі синьому.
Ой летіли лебеді в край далекий парами,
Зачепилось пір’ячко в небі поміж хмарами.
А одна лебідонька, хоч душа і рвалася,
В вирій не полинула, бо сама зосталася –
Налетіли коршуни у лиху годиноньку,
Вбили її милого та її дитиноньку.
Де було кубелечко – лиш гілля хитається.
На руїнах спалених триколор гойдається.
Б’є крилом лебедиця, плаче понад пусткою.
Чорною пов’язана її врода хусткою.
Ні сім’ї, ні радості в неї не зосталося…
“Ой чому ви, коршуни, в щастя увірвалися?
Завинила чим, скажіть, вам моя родинонька?
Хай спіткає вас усіх гіркая годинонька!”
Дві могили, два хреста на її подвір’ячку…
Ой летіли лебеді та й згубили пір’ячко…
Тетяна Сокирко
