До редакції газети “Нове життя” зайшла у справах жінка, яка розповіла таку історію:
- У серпні минулого року я їхала до Києва, але так сталося, що квиток я взяла не до місця призначення, а на станцію, яка була набагато раніше.
Мені вже багато років, то, мабуть, щось наплутала. Вночі вийшла на невідомій станції, до якої був квиток, і сиджу на вокзалі, плачу, бо повна безвихідь і грошей немає.
І тут мені на плече лягає чиясь важка рука. Злякалась, дивлюсь вниз: чоловічі ноги у в’єтнамках, шорти. Думаю, ну все…біда. Піднімаю очі і розумію – військовий. Кремезний чоловік у цивільному одязі на вигляд 55 років з військовим наплічником та плетеним браслетом-оберегом на руці. Він врятував мені життя, бо купив квиток до Києва. Його позивний «ЯК».
Я невимовно вдячна цьому захиснику, вік якого, як виявилось, лише 42 роки. Вірю, що він живий та неушкоджений, молюсь за нього, бо цей чоловік є уособленням честі, доброти та захисту. Серце болить за всіх хлопців та дівчат, які ціною власного життя та здоров’я боронять наше відносно спокійне життя. Хочеться кричати на весь світ, щоб почули всі: дякуйте кожному і кожній, хто був на війні, адже про те пекло, яке їм доводиться долати щодня, ми навіть не здогадуємось. Доземний уклін ЗАХИСНИКАМ! Записала Ірина ВОРОНКІНА
