Багато близнюківців зараз захищають рідну землю від ворога. Серед них — Євген Білоус, відомий під позивним «Снікерс». Він народився і виріс у Близнюках, тут навчався, а пізніше працював у місцевих магазинах «Тисяча дрібниць» та «Добробуд». Про свій шлях до фронту Євген розповідає так:👇
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я одразу долучився до волонтерського руху, який організувала Наталія Кузнєцова у кафе «Ліон». Паралельно працював на олійниці та мельниці, адже треба заробляти гроші. Війна тривала, і в мене з’явилось чітке рішення — йти захищати Україну безпосередньо на фронт. Восени 2023 року я одягнув військовий однострій і пішов служити. Спочатку було навчання у Полтаві, а потім — на передову».
Наразі Євген служить у штурмовій бригаді, у батальйоні зв’язку, виконуючи не просто рядові завдання, — він працює у спеціалізованому підрозділі, що займається тестуванням РЕБ (радіоелектронна боротьба), РЕР (радіоелектронна розвідка), радіотелефонних пристроїв та інших засобів зв’язку.
«У нас невелика науково-дослідницька група, — пояснює «Снікерс». — Ми шукаємо недоліки у техніці зв’язку, перевіряємо її та допомагаємо вдосконалювати. Якщо в підрозділах є проблеми зі зв’язком, ми відразу виїжджаємо і налагоджуємо комунікацію».
Робота зв’язківця вкрай важлива: без надійного зв’язку війська стають «сліпими» і дезорієнтованими.
Окрім роботи з технікою на місці, у разі потреби Євген з побратимами прямують на позиції, в окопи та бліндажі, мчать воєнними дорогами до бійців, щоб допомогти, адже розуміють: чим швидше буде налагоджено зв’язок, тим краще нашим бійцям і гірше ворогам.
Однак, за словами Євгена, особового складу бракує: «Наші штурмові підрозділи часто виконують завдання сусідніх частин з налаштування зв’язку — це додаткове навантаження. Та зупинятися не можна, адже це війна дронів і високих технологій, то тут автомати не допоможуть».
Для роботи у такому підрозділі потрібні не тільки практичні навички, а й знання. Хоч у Євгена і немає технічної освіти, він володіє природним відчуттям і вправністю.
«Після школи я закінчив Слов’янський залізничний ліцей. Техніку люблю з дитинства, хоч і фізикою особливо не займався. Зараз усвідомлюю, що радіохвилі та айті — це моє. Планую здобути вищу освіту, а після війни відкрити власну справу», — каже він.
Попри всі труднощі, Євген налаштований оптимістично. Він переконаний: перемога за нами. «Ми на фронті тримаємось не лише вірою, а й діями. Паніка та хаос ні на передовій, ні в тилу нам не потрібні. Ми воюємо для перемоги — іншого шляху немає, — наголошує він. – У нашому батальйоні чудові командири. З усіма у нас дружні, побратимські стосунки. Командир не пошле на смерть, а у складні моменти сам буде поруч. Бійці, які вже пройшли бої, дуже мотивовані. Натомість зараз часто до нас приходять ті, кого призвали без бажання воювати. Вірю, що з часом вони здобудуть досвід і зрозуміють: відступати нема куди, ми на своїй землі, у своєму домі».
23 серпня Євгену Білоусу виповниться 35 років. Вдома на нього чекають дружина та син. А він, прийшовши у коротку відпустку, відразу помчав до волонтерів з «Єдності Близнюківщини» домовлятись про маскувальні сітки, адже побратими чекають.
Ірина ВОРОНКІНА
