У час, коли більшість підлітків шукають себе між популярними професіями, трендами та швидкими кар’єрними орієнтирами, молодь із глибоким внутрішнім стрижнем особливо привертає увагу. Андрій Шабулін, учень 11 класу Близнюківського ліцею, саме з таких. Його вибір майбутнього нестандартний, але вкрай усвідомлений: він прагне стати пастором-богословом. І це, за словами самого Андрія, не про роботу й не про заробіток. Це – про покликання.
Андрій з’явився на світ у християнській родині. Мама народила його у 40 років, і він став четвертою дитиною в сім’ї. «Моє життя від самого початку було не зовсім стандартним. В Бога є для мене особливий план, як і для кожної людини, і особисто я обираю йти шляхом, згідно цього плану», – розмірковує юнак.
До 14 років Шабулін серйозно мріяв про кар’єру футболіста. У 13 його навіть запросили на відбір до ФК «Металіст» – і взяли. Але після розмови з батьками Андрій свідомо відмовився від спортивного шляху: «Я зрозумів, що занадто рано починати доросле життя». Згодом почалася війна, і пріоритети остаточно зміни лися. «Я люблю футбол, але впевнений, що народжений не лише для того, щоб ганяти м’яча».
Були думки й про маркетинг, але внутрішній голос вів в інший бік. «Я не люблю просто говорити. У мене є дар розмірковувати, розуміти Біблію й доносити ці знання іншим. Щиро прагну використовувати ці таланти, а не «закопувати їх у землю»».
Андрій планує вступати до Українського адвентистського теологічного інституту (УАТІ), що діє на базі Українського гуманітарного інституту(УГІ). Метою вищого навчального закладу є виховання лідерів, які служитимуть Богові і суспільству. Інститут є релігійною організацією і здійснює освітню діяльність у сфері вищої професійної релігійної освіти, підготовки та підвищення кваліфікації священнослужителів і персоналу релігійних та інших організацій.
«Навчатися за покликанням – це велике щастя, – зазначає юнак. – Окрім богослов’я, в УАТІ вивчають історію, психологію, ораторське мистецтво та різні мови. Маю велике бажання прочитати Біблію в оригіналі. Мова – це інструмент розуміння, а не маніпуляції. Тому важливо вміти доступно висловлювати свою думку, щоб тебе не просто почули, а зрозуміли, адже Бог – це не про знання, а про власне усвідомлення».
Сім’я Андрія – ще один приклад нестандартності. Старший брат Сергій живе на острові Балі, має двох дітей,вивчав філологію. Середній брат Євген – мобілізований до лав ЗСУ і зараз надає медичну допомогу побратимам на Сумському напрямку. Сестра Олена – фотографиня, вона подорожує світом, робить цікаві фото.«Хоча всі ми виросли в одній квартирі, живемо зараз в різних світах. Ми справді багато в чому не схожі, в кожного з нас свій шлях. Але я всіх дуже-дуже люблю», – каже Андрій.
З однолітками майбутньому богослову не завжди легко знайти спільні теми. «Мені цікаво слухати людей, але часто я бачу світ інакше, ніж мої однокласники. Захоплююсь історією, музикою, вмію співати і грати на гітарі. Люблю поезією, та й сам пишу вірші. А ще мені до вподоби різноманітні види спорту», – розповідає Андрій. Вірші, які він пише, не про власний настрій автора, а про життєві сенси, які хоче донести іншим.
Юнак чітко формулює особисту позицію: «Я християнин. Хлопець. Брат. Син. Другі, звичайно, Українець. Для мене закон Божий – основа. Якщо треба буде, я піду на війну, але захищати Батьківщину можна не лише зі зброєю в руках. На фронті теж потрібен Бог».
За словами Андрія, він ніколи не жив у вакуумі, відокремленим від суспільства. Юнак з посмішкою говорить: «З 8 до 14 років я не був християнином, бо використовував нецензурну лексику, був великим поціновувачем масової культури, міг годинами сидіти в телефоні. Хоч я ніколи й не заперечував існування Бога, втім моя віра цим і обмежувалась на той час. Але зараз Бог для мене такий же реальний, як і любов. Хоч я Його і не бачу».
Історія Андрія Шабуліна – про прогресивність, що ви мірюється не трендами, а глибиною мислення. Про молодь, яка не боїться йти проти течії, обираючи шлях сенсу, відповідальності та внутрішньої правди. І, можливо, саме такі юнаки, незалежно від конфесії, яку вони обирають, сьогодні формують той духовний фундамент, на якому завтра стоятиме країна.
Ірина ВОРОНКІНА
