24 лютого 2026 року минає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення армії російської федерації на територію суверенної України. Чотири роки повітряних тривог, болючих втрат, постійної напруги й рішень, які приймаються в умовах невизначеності.
Для Близнюківської громади цей період став випробуванням на міцність – людську, організаційну, моральну. І водночас – підтвердженням того, що навіть у найтяжчі часи громада здатна жити, працювати і розвиватися.
За ці роки Близнюківщина втратила 122 своїх синів – захисників, які віддали життя за Україну.
Багато земляків залишаються зниклими безвісти. За кожною цифрою – конкретна історія родини, біль і пам’ять… Пам’ять про полеглих – це не лише скорбота, це моральна відповідальність живих продовжувати нести добро, досягати цілей і берегти свободу, яку захисники виборюють на полі бою.
Водночас наша громада стала надійним тилом. Від початку повномасштабного вторгнення на території Близнюківщини прийнято 6078 внутрішньо переміщених осіб. За станом на 23 лютого 2026 року на обліку перебуває 4066 переселенців.
За цими цифрами – часто зламані долі дітей і дорослих, які були змушені залишити свої домівки через бойові дії. Громада забезпечила їм реєстрацію, соціальний супровід, доступ до адміністративних послуг, допомогу з житлом і працевлаштуванням. Робота ЦНАПу, соціальних служб, структурних підрозділів селищної ради не припинялася навіть у найскладніші періоди.
Стійкість громади проявилася і в системній волонтерській роботі. Нині стабільно функціонують 12 волонтерських осередків під керівництвом БО «БФ «Єдність Близнюківщини». Їхня діяльність – це щоденна підтримка Сил оборони України: маскувальні сітки, окопні свічки, продукти, медикаменти, спорядження, адресна допомога підрозділам, у яких служать наші земляки. Благодійні збори, донати, ініціативи закладів освіти, культури, бізнесу – усе це стало невід’ємною частиною життя громади. Волонтерство близнюківців та близнюківок не епізод, а сталість.
Попри обстріли, перебої з електропостачанням, проблеми з дорожньою інфраструктурою та відсутність окремих автобусних маршрутів, громада продовжує розвиватися. У закладах освіти будуються та облаштовуються укриття, адже безпека дітей залишається пріоритетом. Навчання організоване у змішаній формі, відповідно до безпекової ситуації. Педагоги працюють в умовах воєнного стану професійно й відповідально, забезпечуючи якість освітнього процесу.
Діти та молодь беруть участь у спортивних змаганнях, творчих конкурсах, громадських ініціативах не лише на місцевому, а й на всеукраїнському та міжнародному рівнях, і перемагають, прославляючи рідну Близнюківщину. Реалізуються різноманітні міжнародні проєкти, що дають можливість змістовно проводити дозвілля та розвивати здібності. Навіть у час війни формується покоління активних, свідомих громадян.
Тривають ремонтні роботи у Близнюківській центральній районній лікарні, яка стала осередком сучасної медицини. Медична галузь забезпечує надання послуг як місцевим жителям, так і внутрішньо переміщеним особам. У воєнних умовах це надзвичайно відповідальна місія.
І водночас, попри втрати і труднощі, життя триває. Від початку повномасштабного вторгнення у Близнюківській громаді зареєстровано 235 новонароджених дітей. За цей же період на весільний рушник стали 233 пари. У час війни люди приймають рішення створювати родини, народжувати дітей, будувати майбутнє. Це – найпереконливіший доказ віри у завтрашній день.
Соціальні мережі забезпечують оперативну комунікацію для більшості мешканців. А для тих, хто не має доступу до інтернету, інформаційним містком залишається газета «Нове життя». Друковане слово продовжує виконувати свою функцію – інформувати, об’єднувати, підтримувати.
Навесні у старостатах знову розіб’ють клумби, впорядкують території, висадять квіти. Це звична сезонна робота, але в умовах війни вона набуває особливого значення. Бо впорядкований простір свідчить про турботу, про дім, про впевненість, що ми залишаємося господарями на своїй землі.
‼️Чотири роки повномасштабної війни стали для Близнюківщини періодом великих непоправних втрат й великої відповідальності. 122 загиблих – це біль, який назавжди залишиться у серці громади. 6078 прийнятих внутрішньо переміщених осіб – це прояв людяності. 235 народжених дітей і 233 створені родини – це надія.
Ми живемо в умовах воєнного часу. Працюємо, навчаємося, лікуємо, обробляємо поля, волонтеримо, донатимо, підтримуємо Сили оборони України. Адже стійкість громади – це щоденна праця кожного та кожної.
24 лютого – день пам’яті й день сили, день скорботи за загиблими і день вдячності живим. І поки у Близнюківській громаді народжуються діти, створюються родини, працюють волонтерські осередки, будуються укриття, триває участь у міжнароднрих проєктах, – громада не просто існує. Вона тримає свій рубіж.
Ірина ВОРОНКІНА
