До редакції газети ” Нове жтття” завітала жителька села Лукашівка Надія Григорівна Слюсар. Нині вона перебуває на заслуженому відпочинку, однак залишається активною, небайдужою до всього, що відбувається в країні та громаді. Пані Надія пише вірші — щирі, емоційні, продиктовані болем і надією воєнного сьогодення.
Цього разу вона принесла до редакції нові поетичні рядки. Каже, що писала їх із думкою про наших захисників, про рідну землю, яка вже четвертий рік живе у вогні війни. У своїй поезії авторка говорить про біль втрат і водночас — про незламність українців:
«Чотири роки йде війна у рідній Україні,
Чотири роки горить наша земля.
І день, і ніч палають і міста, і села,
А саранча все лізе без кінця.
Та ми — народ незламний, сильний, гордий,
І нас ніколи і нікому не зламать.
Ми живемо у рідній Україні —
І супостату тут не панувать…»
У цих словах — і гнів, і біль, і тверда віра в Перемогу. Образ «саранчі», що «лізе без кінця», — це емоційна характеристика ворога, який нищить міста і села. Але фінальні рядки звучать як присяга: український народ вистоїть, бо має силу духу і любов до своєї землі.
Важливо, що візит пані Надії не обмежився лише поетичним словом. Вона також зробила внесок для волонтерів, які плетуть маскувальні сітки для наших військових. Невеликий, але щирий донат — це ще один доказ того, що тил працює разом із фронтом.
Сьогодні, коли країна переживає надскладні випробування, такі зустрічі особливо цінні. Вони нагадують: боротьба триває не лише на передовій, а й у серцях людей — у слові, у праці, у підтримці.
Редакція дякує Надії Григорівні за довіру, за небайдужість і за поезію, яка народжується з любові до України. Бо саме з таких маленьких, але щирих вчинків і складається велика спільна сила.
Ірина ВОРОНКІНА
