Від початку повномасштабного вторгнення московитів 24 лютого 2022 року попри сирени, обстріли й невизначеність, – в Україні народилися сотні тисяч дітей. За різними оцінками демографів і Міністерства юстиції, йдеться більш ніж про 600 тисяч новонароджених. Кожне таке життя – це не лише радість для родини, а й тихий, але впертий спротив війні.
Історія Євгенії Салій із Близнюків – одна з тих, що доводить: життя перемагає.
Євгенія народилася 26 вересня 1994 року в Лозовій. А далі звивиста стежка долі: навчання у Софіївській Першій школі на Близнюківщині, далі – професійне училище, де здобула фах кухаря-кондитера, потім – Лозівський автодорожній технікум, де опанувала бухгалтерію. Працювала в торгівлі, а з 2019 року – бухгалтеркою у відділі освіти, молоді, культури та спорту Близнюківської селищної ради.
Війна внесла свої корективи в життя Євгенії, але вони були хорошими.
У 2023 році дівчина зустріла Артема – медика-реабілітолога, який почав працювати в Близнюківській лікарні. Їхнє знайомство швидко переросло у значно більше. Уже 11 січня 2025 року Євгенія та Артем офіційно стали подружжям. У час, коли багато хто відкладає життя «на потім», вони вирішили навпаки – жити тут і зараз.
Важка щоденна робота реабілітолога не затьмарювала родинного щастя, і молодята почали мріяти про дітей. У родині Євгенії були двійнята. Тож коли подружжя жартома обговорювало версію народження близнюків, це здавалося лише приємною фантазією.
Але вже в лютому 2025 року стало відомо: вони справді чекають на двох малюків. «Ми навіть не одразу повірили, – згадує Євгенія. – Спочатку сміялися… А потім зрозуміли: це наше подвійне щастя». 21 жовтня 2025 року на світ з’явилися Софія та Давид.
Малюки народилися шляхом кесаревого розтину. Наразі їм лише п’ять місяців, але вони вже стали центром всесвіту для батьків. Євгенія зізнається: «Я раніше мала неспокійний характер, багато переживала. Тепер стала зовсім іншою, бо у мене немає часу думати про погане. Діти змінюють усе. Ти просто живеш для них, не помічаючи, що коїться навколо».
Родина Саліїв мешкає у квартирі в Близнюках, яку виділила селищна рада молодому фахівцю. Побут непростий: чоловік працює, нещодавно став завідувачем реабілітаційного відділення, водночас допомагає дружині з дітьми. Його медична освіта стала у нагоді і вдома. Він готує їжу, підтримує кохану, бере на себе частину турбот.
«Без допомоги Артема, звісно, було б дуже важко, – зізнається Євгенія. – Наші рідні далеко, а чоловік завжди поруч. Зараз весна, то вже легше: менше одягу на дітях, більше прогулянок на свіжому повітрі, а в мене – часу видихнути».
Молоді батьки зізнаються: зараз їхній світ – це потреби чарівних двійнят, дитячий сміх і прості сімейні радощі. Вони чекають на новий подвійний візочок і, попри важкі реалії воєнного сьогодення, не дозволяють страху оселитися в їхньому домі.
«Я впевнена, що війна закінчиться у цьому році. Нам випала така доля – жити в час змін, але вона й подарувала родину, – говорить Євгенія. – Тому я планую ще народжувати і, думаю, у нас будуть знову двійнята або близнята. Для нас з Артемом немає різниці, головне – щоб діти не чули вибухів, не знали біди, а росли у здоровому суспільстві, де панують добро та людяність. Я вірю в краще, бо я мама і не уявляю поганого майбутнього своїх дітей».
У час війни такі слова мають особливу вагу. Бо кожна дитина, народжена сьогодні в Україні, – це доказ того, що життя сильніше за страх. Що навіть під звуки сирен з’являється нове майбутнє.
Ірина ВОРОНКІНА
