Субота, 23 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > СЕЛА БЛИЗНЮКІВЩИНИ > Село на нашій Україні – неначе писанка, село

Село на нашій Україні – неначе писанка, село

Самійлівка знаходиться за 16 км від міста Лозова, відстань до селища Близнюки 35 км, до обласного центру – міста Харкова 175 км., в селі є залізнична станція Самійлівка. Населений пункт розкинувся у верхній частині балки Самійлівська, по якій протікає струмок, перегороджений численними загатами.

Перші документальні згадки про Самійлівку стосуються 1880 року, хоча люди оселилися тут раніше. Поселення з’явилося завдяки будівництву залізниці Лозова – Севастополь. Для спорудження і обслуговування колій потрібна була велика кількість робітників, і підприємець Губонін наймав багато людей. Земляні роботи велися вручну, тому будівництво просувалося дуже повільно. Щоб мати прихисток від негоди та нічного холоду, людям, особливо сімейним, доводилося будувати собі тимчасові помешкання: рили землянки, споруджували хижки. Так виникло біля залізничного насипу у неглибокій балці поблизу джерел питної води невеличке поселення, назване його мешканцями Самійлівкою, бо землі, як розповідають старожили, належали пану Самійлу. Ця неофіційна назва прижилась настільки, що коли відкрили залізничну станцію (1873 р), то її теж назвали Самійлівкою. Вже в 1886 році село стало центром Самійлівської волості Павлоградського повіту Катеринославської губернії (місто Катеринослав — це сучасне Дніпро). В той час тут мешкало 495 осіб, налічувався 81 двір. З навколишніх сіл люди приходили до православної церкви. В Самійлівці був цегельний завод, а за 8 верст — залізнична станція Самійлівка. Зручне розташування біля шляхів залізничного сполучення, між двома містами Павлоградом та Лозовою сприяло зростанню та економічному розвитку населеного пункту.
Моє рідне село зовсім молоде, набагато молодше від інших сіл, що його оточують. Самійлівка газифікована тільки частково в основному за кошти місцевих жителів. Тут проведено і водогін. Село розташоване по обидва боки залізничних колій Придніпровської залізниці, тому дуже зручно дістатися електричкою до міст Лозова, Павлоград, Синельникове, Кам’янське та Дніпра. Раніше тут зупинялися швидкісні та пасажирські потяги, тоді людям було легко і швидко дістатися до Харкова і Кривого Рогу, особливо вигідно це було для студентів, адже навколо Самійлівки багато населених пунктів. Мешканці села задіяні в основному в обслуговуванні залізниці, працюють на промислових підприємствах міст Лозової та Павлограду. Колись в селі працювали власні підприємства, але у різний час припинили своє існування: плодово-овочева база, сільське споживче товариство, районне відділення «Сільгосптехніки», загін по внесенню мінеральних добрив, бурякоприймальний пункт, олійниця. На сьогодні працює тільки елеватор, збудований ще у 1934 році. В селі є аптека і лікарня-амбулаторія з кабінетами прийому дорослого та дитячого населення, палатою денного стаціонару, маніпуляційним кабінетом та кабінетом щеплень. Раніше була ще лабораторія, де можна було зробити аналізи, працював стаціонар, фізіотерапевтичний та стоматологічний кабінети, діяв пункт швидкої невідкладної допомоги. Є у нас і дитячий садочок з чудовим ігровим майданчиком.


Самійлівська школа була заснована у 1923 році. Спершу функціонувала як початкова і розміщалась на території нинішнього олійного цеху. Потім перемістилась на вулицю Садову. А коли її реорганізували у 8-річну, то добудували новий корпус. У 1986 році між селами Самійлівка і Верхньоводяне було збудоване двоповерхове приміщення середньої школи на 400 місць. Школа завжди була забезпечена висококваліфікованими кадрами. Серед них Плющ Є.Й. — заслужений вчитель УРСР та Ткаченко К.Т. — відмінник освіти УРСР. За станом на 1976 рік в школі навчалося 188 учнів, у 2004 році —242, у 2021 році в ліцеї навчається 166 учнів. Наш ліцей дає освіту дітям з чотирьох сіл: Самійлівка, Верхньоводяне, Новоолександрівка, Широке.
Самійлівський дитячий ясла-садок збудовано в 1970 р. В той час у Близнюківському районі працювало лише 4 постійно діючі дошкільні заклади. Ясла-садок розраховано на 2 різновікові групи: ясельна – від 3 місяців до 3 років, дошкільна – з 3 років до 7 . З наповнюваністю дітей: ясельна – 20 дітей, дошкільна – 25 дітей. На сьогодні дитячий садок відвідує 29 дітей, є підвіз діток шкільним автобусом з інших сіл. Раніше працював будинок культури із залом на 270 місць. Звичайно, є у нас бібліотека, різні магазини, кафе.
На фронтах Другої світової війни та у партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників воювали 300 жителів, 202 з яких за мужність і хоробрість нагороджено орденами і медалями. 123 воїни віддали життя за свободу Батьківщини. В Самійлівці встановлено 2 пам’ятники солдатам, що загинули в боях за звільнення селища від гітлерівців, з братськими могилами. 11-го жовтня 1941 року село Самійлівка було окуповане німецько-фашистськими загарбниками. 27 січні 1942 року село звільнене Червоною Армією. 25 травня 1942р. Самійлівка знову окупована загарбниками. У ході вересневих боїв 1943 року село було остаточно звільнене. У звільненні брали участь воїни 156 кавалерійського полку, 49-ї кавказької дивізії, 31-го артилерійського та 7-го стрілецького полків. 110 воїнів загинули, визволяючи Самійлівку від окупантів, з них відомі прізвища 16-ти. Під час вересневих боїв за визволення Самійлівки 1943 року загинуло багато воїнів. Прізвища багатьох так і не встановлені.


Власне село Самійлівка знаходиться в Харківській області — географічному центрі Слобідського краю. Слобожанщина — один з кількох регіонів України, що утворився на роздоріжжі Дикого степу протягом ХVІІ- ХVІІІ століть між нечіткими політичними кордонами трьох держав: Росії, Речі Посполитої та Кримського ханства. Довгий час проміжне становище між лісом і степом, осілістю і козівництвом, на перехрестях старовинних трактів зробили цей край зоною інтенсивних контактів і взаємовпливів різних цивілізацій і культур. Цей історичний факт дуже нагадує сьогодення. У нашому селі тісно переплелися різні культури. Хоча основна маса населення є місцевими українцями, але є велика частка переселенців із Західної України, Росії, Білорусі, Казахстану, тому на території села можна почути розмову різними мовами і всі чудово розуміють одне одного, а із дворів линуть пахощі інтернаціональної кухні: борщу, галушок, дзями, токану, бігосу, дерунів, лагману, мантів, плову. Біля ошатних будинків із сучасними огорожами, біля школи, сільради, лікарні, дитсадка, магазинів з ранньої весни до пізньої осені буяють різнобарв’ям квіти, бо неможливо зупинити споконвічний потяг українських жінок до краси. І нікому не здається дивним, що біля самого вокзалу у посадках заливаються співом солов’ї, всі наші птахи звикли до гулу вантажних потягів. Всі господарі прочищають посадки і прибирають території, що межують з будинками. Тут живуть добрі й працьовиті люди, які прагнуть миру і добробуту своїй Вітчизні.
Моя мала батьківщина — це сучасне село, жваве, рухливе, живе, але здатне пристосовуватися до мінливого світу. Навесні воно п’янить духмяними сережками білої акації та свічками каштанів, влітку гудить працьовитими бджолами у липах та соняшниках, восени буяє різнобарв’ям листу кленів, беріз, дубів, буває повністю закутане у білу зимову ковдру, але воно ніколи не спить. Тут постійно проходять люди на електричку чи з неї, молоді тата й мами на велосипедах або санчатах везуть ще сонних малюків до дитсадка, а увечері забирають додому гамірливих і веселих, бо обов’язково заходять до магазинів по солодощі, поспішають до школи школярі, але й після уроків рух до неї не стихає, бо працюють спортивні секції, куди приходять навіть дорослі. В Самійлівці все розташовано зручно, компактно, вулиці проходять паралельно одна одній і з’єднуються провулками. Можна порівнювати різні села, але рідне село не можна порівняти ні з чим, бо воно найкраще. І нехай воно не може похвалитися давньою історією чи переказами і легендами, але для всіх самійлівців воно найдорожче у світі, бо є частинкою великої Батьківщини, що зветься Україною.
За селом, оточеним мереживом посадок, потрапляємо у полон дивовижних вражень, тут є багато мальовничих куточків. Повітря свіже й прозоре, наповнене пахощами квітів і трав. У нас в основному листяні і мішані ліси, вони представлені невеликими масивами чи ділянками на схилах балок, берегах ставків. Дуб, тополя, сосна, ясен, клен, граб, липа, горобина — кожне дерево має своє неповторне вбрання. Між стовбурами дикої яблуні, дикої груші, акації, каштану, шовковиці, осики, айви ховаються сріблясті тумани. Вітер розчісує коси вербам та берізкам, заплутується в кущах калини, ліщини, бузини, глоду, терну, шипшини, бузку, вовчих ягід. Сріблиться роса на підсніжниках, пролісках, рясті, анемоні, буяють барвами сон-трава, тюльпани, мати-й-мачуха, конвалія, фіалка, напоюють повітря пахощами барвінок, чистотіл, рябчик, хвощ, дудник, звіробій, торують стежку працьовиті мурашки у заростях щавлю та деревію, джмелі, бджоли, метелики відвідують солодкі квіти волошки, конюшини, валеріани, кульбаби. Є у нас ще таємничий світ лишайників, мохів, грибів. Наливаються соком під лагідним сонечком ягоди суниці. Люблять ніжитися на сонечку вужі, ящірки, гадюки, а ось ропухи ховаються у затінок. Звучить багатоголосий хор, це подають голоси птахи: сойка, синиця, соловей,жайворонок, перепел, зозуля, повзик, дятел, сорока, снігур, горобець, шпак, омелюх, сова, сич, купаються в безмежній сині неба канюк, шуліка, галка, лунь, кібчик, одуд, бджолоїдка, славка, ластівка. На ставках в комишах та очереті живуть дикі качки, чирки,чайки, лебеді, ловлять жаб та рибу лелеки. Та й у воді вирує життя, ставки багаті рибою. Ляскають по воді хвостами коропи, щуки, окуні, ховаються карасі, краснопірки, верховодки, раки, різні молюски. Незорані острови степу наповнені життям, тут розкошують зайці, їжаки, миші, кажани, єнотовидні собаки, лисиці,ласки, кроти. Неможливо передати всю красу рідної природи!

Анна Пучкова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *