Нездійснена весна. Автор Ольга Скрипник

Вони зростали поруч – такі різні,
Як ніч і день, як осінь і весна.
Він – величаво гордий, навіть грізний.
Вона – тоненька, ніжна і ясна.
Багато весен вже зустріли разом,
Ділили сонце, хмари, дощ і сніг,
І кожен раз жили майбутнім часом,
Коли листочки падали до ніг……
І знов на землю чисту і безмежну
Зійшла весна, прогнавши сум з очей,
І він дубовими гілками обережно
Торкнувсь її березових плечей.
У відповідь ні подиху, ні звуку…
І він подумав: ” Може, ще зарано?
Вона так тяжко прожила зимову муку,
Тож хай хоч мить іще поспить кохана.”
А квітень все ураз змінити прагне,
Під теплим сонцем ожива земля,
І вже у лузі якась квітка пахне,
Зелені очі брунька розтуля.
Все навкруги бентежить і хвилює,
Все поспішає жити, зеленіть.
І лише Дуб один стоїть сумує :
” Чому моя Берізка досі спить ? “
Він Сонечко благав її пригріти,
Весняним вітром плечі обіймав,
Та чорними лишались тонкі віти…
І, зрозумівши все , він застогнав…
Упало небо , мов підбита пташка.
Весна несла і радість, і біду.
Прозорими дощами плакав тяжко
Убитий горем одинокий Дуб .