Відлуння Тарасових снів. Автор Ольга Скрипник

Наснився сон страшний мені:
Низькі хати, дерева, люди.
І Бог на чорному коні
Бреде стежиною в нікуди.
Довірливе, ласкаве сонце
До хмар потрапило в полон –
Хворіли в темряві віконця,
Підглянувши в мій чорний сон.
В річках розпластана вода,
Кимось принесена у жертву,
Немов царівна молода,
Була красива, але мертва.
І вже не грали, наче море,
Пшеницями густі поля.
Здригалася від гніву й горя
Хрестами всіяна Земля.
У темнім небі хижий птах
Кричав про біди неминучі.
Підштовхував великий страх
Малих людей до краю кручі.
І я між них…І чорна тиша,
І камінь валиться з-під ніг.
Хочу прокинутись скоріше,
Вернути світло, радість, сміх !
….Прокинулась . Світило сонце
В моєму рідному вікні.
Хвалити Бога, що був сон це.
І думка враз : ” А може НІ ?!! “