До редакції часто заходять цікаві люди з надзвичайними долями. І ось нещодавно заглянула Марія Іванівна Брижик. Вона народилась в полоні 20 червня 1944 року у земельному окрузі Гарбург, де працювали її батьки.
Сьомого травня 1943 року її маму Пелагею, якій було 17 років, як і іншу молодь, забрали з села Рижового на примусові роботи до Германії. Серед полонених був 32-річний Іван з Сумської області. Війна, біда, але кохання, як тендітна квітка, проросло між молодими людьми. То, коли у Гамбурзі, туди звозили полонених, німці набирали собі працівників, і німкеня шукала здорових дівчат, які вміють доїти корів, то відібрала Пелагею, а Іван сказав, що він її чоловік. Так як він був працьовитий і руки мав золоті, то й його забрали разом з дівчиною.
Марія Іванівна розповідає: «Мама згадувала, що жили вони добре. Їх не ображали, а навпаки ставилися, як до своїх. Коли я народилася, то хазяйка відразу дала візочок та дитячий одяг, а ще, звернувши увагу, що молока у мами не було, вона слідкувала, щоб я завжди була нагодована. Втім, найцікавішим є той факт, що мене ще й зареєстрували як новонароджену. І ці документи мені вже у двотисячних роках надіслали з архіву».
Доля Марії Іванівни Брижик легкою не була. Втім, завітавши до редакції, жінка зі сльозами спитала: «Що ж воно далі буде? Адже те, що відбувається сьогодні, в рази страшніше тієї війни. Виходить, німецькі фашисти, які прийшли на нашу землю у 1941 році, були людянішими, ніж «братній російський народ», дії якого пояснити не може ніхто? Але, знаєте, ми обов’язково переможемо, бо правда на боці України».
