П’ятниця, 30 Вересня, 2022
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > «Коли рятуєш життя людини, то про все забуваєш». Історії двох жінок, які пішли на фронт рятувати життя

«Коли рятуєш життя людини, то про все забуваєш». Історії двох жінок, які пішли на фронт рятувати життя

Війна не тільки руйнує людські долі, а іноді й пов’язує їх навік міцною дружбою. Про те, як лікарка з Черкащини та фельдшерка з Полтавщини стали подругами на війні, – читайте  в нашому матеріалі.

У грудні 2021 році на пункті постійної дислокації у мусті Новоград-Волинський познайомилися дві жінки, які несли бойову службу в лавах Збройних сил України: медсестра Аня та лікарка Оля.  З часом їх перекинули на схід України і відтоді ці дві зовсім різні людини є подругами, які разом проходять пекельні випробування, якими їх «обдаровує» війна.

Сестринська підтримка одна одної дає наснагу і сили жити та боротися за перемогу далі. В один голос вони кажуть: «Щастя – не в грошах та статках, а в можливості притулитися до мами, поспати в ліжку із яскравою постільною білизною, випрати речі в гарячій воді із запашним порошком, піти на річку і просто дивитися, як тече вода. А ще – народити і виховувати дітей».

Анна – фельдшерка медичного пункту

Олексій та Анна одружилися

Дівчина родом з Полтавської області. Після закінчення школи пішла навчатися в Кременчуцький медичний коледж, бо мріяла стати хірургинею. Здобуваючи спеціальність медичної сестри, постійно відвідувала дитячий будинок, бо життєве кредо Ані – допомагати людям. Після закінчення коледжу не роздумуючи пішла працювати в дитячу реанімацію і подала документи до Кременчуцького медичного університету на хіміко-біотехнологічний факультет. Наполеглива та працьовита, цілеспрямована та вперта життєлюбка легко вступила до вишу, а паралельно з навчанням у ньому підробляла у приватних медичних закладах, виконуючи обов’язки і адміністраторки, і маніпуляційної медичної сестри, і медсестри в кабінеті УЗД.

Бралася Анна за будь-яку роботу, бо звикла покладатися лише на себе. «На жаль, на моєму життєвому шляху зустрічалося багато поганих людей, –  каже дівчина.–  Втім, я точно знаю: якби вони потрапили в біду – я б їх рятувала». 

У 2020 році медсестра вирішила піти в армію і стала бригадним бойовим медиком. В лавах Збройних сил України знайшла і своє кохання – військового Олексія. Одинадцятого листопада 2021 року молодята розписалися, але війна не любить закоханих, то життя розкидало їх в різні боки. Захист Вітчизни – на першому місці, а кохання – на потім.

Під час виконання бойового завдання

Аня каже: «Я оптимістка і вірю в краще, незважаючи на перепони, які мені постійно підкидає доля. Повномасштабне вторгнення рашистів на територію України особисто я почула, бо від вибухів земля дрижала. На той час ми несли службу на сході України. То був набагато потужніший обстріл, ніж зазвичай. Війна розгорнула крила і пішла сіяти біду по всій моїй землі. Коли я була бригадним бойовим медиком, то завжди знаходилась з хлопцями на позиціях, щоб можна було швидко надати першу допомогу у разі поранення. Жити в польових умовах нелегко. Зараз фізично легше, бо тепер я фельдшерка медичного пункту і працюю не сама. З минулого року ми в одній бригаді разом є моєю наставницею і подругою, людиною, на яку можна покластися і яка обов’язково допоможе та підтримає – начмедом Олею».

Ольга – лікарка медичного пункту

Щасливе мирне життя

Оля – з Черкаської області. Її життя – це медицина. Закінчивши Полтавську медичну академію за спеціальністю акушерство та гінекологія, пройшовши інтернатуру і отримавши вимріяну та улюблену професію, жінка сама круто повернула свою долю в інше русло. Посміхаючись, розповідає: «Я обожнюю акушерство і гінекологію. Мала чудову практику з прекрасними лікарями. Обожнюю працювати в пологовому відділенні і допомагати жінкам народжувати немовлят. Але так вже склалося, що мій чоловік був мобілізований під час першої хвилі, а в їхній частині не було медика. То після дев’яти років навчання у медичному вузі, я змінила напрямок своєї роботи і стала спочатку медпрацівником ЗСУ, а з часом і контракт підписала».

Батьки Ольги були проти такого рішення доньки, бо бачили, з яким задоволенням вона здобуває мирну професію, але вдіяти нічого не могли. Жінка, заряджена патріотизмом та бажанням допомогти рідній Україні, торувала свій шлях сама. Робота в армії затягувала все більше, то лікарка перепідписувала контракти із ЗСУ і продовжувала лікувати військових, віддаючи собі звіт, що її місце тут – на фронті.

«Про те, що почнеться повномасштабне вторгнення, ми не знали, але за декілька місяців я вже розуміла, що відбувається щось не те, – пригадує Ольга. – У квітні минулого року мала бути ротація зі сходу на мирну територію, а нас послали на полігон. Час ротації постійно змінювали і це примушувало задумуватися над подіями, що відбуваються. 24 лютого наша частина базувалася в Соледарі. І ми відчули на собі перші ж хвилини нападу».

Воєнні будні

Зараз лікарка працює при штабі, бо в неї має бути рівномірний доступ до всієї батареї, розкиданої на різних позиціях. Завдання Ольги – доставляти поранених бійців до медичного закладу. «Добре, що ми зараз працюємо з Анею в тандемі, – наголошує лікарка. – Це запорука більшого охоплення людей і надання їм постійної якісної медичної допомоги. Коли я відвожу поранених в тил, фельдшерка Аня залишається на місці. Одна людина розірватися не може, як би вона не хотіла потрапити  в різні місця одночасно (сумно посміхається.

Після війни…

На запитання, де беруть подружки сили, дружно відповідають: «Не знаємо, іноді й самі дивуємось своїм фізичним можливостям. Сили самі звідкись беруться. Коли рятуєш життя людини, то про все забуваєш».

Ольга після війни планує повернутися у свою професію. «Я добре вчилася, то, думаю, швидко відновлю вміння, – каже лікарка. – А ще буду народжувати дітей».

Аня з притаманною їй щирістю торохтить: «Я люблю дітей і свого чоловіка, і свою родину, і взагалі людей люблю. Закінчиться війна, заберу свого Олексійка і гайнемо на Полтавщину. А якщо вийде, то народжу трьох дітей, а може й більше, і все одно вивчусь на хірургиню».

Війна має моторошне обличчя, в ній немає місця любові та щастю, спокою та красі. Але наша згуртованість, взаємопідтримка і витримка обов’язково приведе до Перемоги і втілення всіх мрій.

Ірина Воронкіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.