А ви знаєте що таке ПТКР? Це протитанкова керована ракета, а військові, які керують нею, називають себе ПТУРистами. Саме такий військовослужбовець Назар Храмов на позивний Ганц і завітав нещодавно до редакції газети «Нове життя».
Мирне життя 30-річного львівянина пов’язане з кухнею, бо Назар за спеціальністю кухар-кондитер. Він розповідає: «Я на кухні вже 16 років. За спеціальністю кухар-універсал, то вмію готувати все і обожнюю це робити. Допоки у 2014 році не розпочалася війна, я насолоджувався життям, своїм професіоналізмом і був доволі затребуваний.
Протягом трьох років встиг попрацювати в Ялті у ресторані «Апельсин» на галєрі. А потім туди прийшла росія, і я повернувся у Львів. Був на Майдані в Києві, борячись за справедливість. Три роки був сушистом, два – пекарем грузинського хліба, а в Польщі працював у ресторані італійської кухні на березі Балтійського моря. До слова, до Німеччини звідти було рукою подати. Окрім рідної української мови, знаю польську, німецьку та англійську. А ще люблю і вмію малювати та обожнюю мамині голубці з картоплі, бо такі в жодному найкрутішому ресторані не знайдеш. У мене є донька, їй вже вісім, але я давно її не бачив, то дуже сумую».
28 серпня 2022 року Назар Храмов пішов служити і попросився в десантно-штурмову бригаду. Туди й потрапив, ставши частиною 81 бригади ДШВ, де є оператором протитанкової керованої ракети. Чоловік навчався у Британії, а, повернувшись, потрапив вже у саме пекло боїв за рідну землю.
16 лютого під час штурмового наступу біля селища Красна Гора Бахмутської міської ради за три метри від окопу, де сиділи рашики, Храмова поранило. Він згадує: «Я відчув тупий удар – куля потрапила в стегно лівої ноги, а далі її вже прошило осколками. Впав я біля окопу ворогів, лежу, чую мову рашейську і думаю, скільки ще мені жити залишилось. І здається, що відбувається все, як у фільмі зі сповільненими кадрами. Бачу – прямо біля входу в окоп Сергій Афонін лежить сильно поранений, але при тямі. А бій іде, все вибухає, горить, а ми лежимо, бо рухатися не можемо … А далі просто пощастило і мені, і товаришу.
Хлопці витягнули нас з поля бою, нісши на собі півтора кілометри. Ми живі. Зараз обидва лікуємось, до слова, зустрілися з Сергієм в шпиталі. Мрію, що потраплю хоч на декілька днів додому, щоб побачити маму й тата, а потім обов’язково назад, в свою бригаду, щоб помститися русні за ту кульку в стегні».
На запитання, що найстрашніше у війні, Назар, не задумуючись, відповів: «Штурм. Біжиш і тобі невідомо, чим все закінчиться».
На щастя, той штурм під Бахмутом закінчився для ПТУРиста більш-менш добре. Воїн мотивований і злий на ворогів, які зламали йому стале мирне життя.
Під час спілкування Назар Храмов розповів, що у нього на спині є татуювання, ескіз якого робив він сам, а набивав – кум Павло Березовський. Військовий розповідає: «З Павлом ми познайомилися в Ялті, він корінний кримчанин. Але, коли росіяни забрали наш півострів, то Березовський залишив все, що мав, і подався зі мною в Львів. Шість місяців тому він пішов у Карпати і вирішив стати капеланом. Наша дружба об’єднана дуже міцними ланцюгами: я хрестив його доньку, а він – мою. Але зараз кожен топче свою життєву стежку».
На спині у воїна сім’я вовків, які прикривають своє дитя, над ними фортеця, бо родина – це міць і сила, це те, за що не шкода віддати життя. А ліва рука прикрашена ще одним малюнком – це Архангел Михаїл . Назар каже: «Архангела набили у Британії під час навчання всі мої побратими. Я вірю, що татуювання мають значення і мене бережуть вищі сили».
Наразі Храмов відновлюється після поранення і планує якнайшвидше повернутися на службу.
Оксана ГРАЧ
