Головна > вірші народжені війною (Page 2)

Ольга СКРИПНИК. До хати рідної

БІЖИТЬ СТЕЖИНА, стоптана роками До хати рідної...у шпоришевий двір,Де Доля найріднішими рукамиТримає писаний роками твір.А в ньому все : і вечори, і ранки,Міцні морози і весни розмай, Любов і сум приходили до ганку.І тричі був весільний коровай.А потім онучат бадьорі ніжки Несли до хати щастя повен міх...Все пам'ятає стоптана доріжка,Двір береже розмови, жарти, сміх....Старенька Доля в Господа питає:- Ще є про що писати, чи вже край ?І крадькома сльозинку витирає - Їй до душі земний, родинний рай.Візьми, мій Боже, твір у свої руки І допиши сторінку, хоч одну !Аби звучали в хаті рідні звуки І двір зустрів ще не одну

Читати далі

Олександр Мороз. Толока перемоги

Ви не чекайте перемоги,Її важливо наближать.Ведуть до неї ті дороги,Які всім миром нам топтатьХто не проснувся, зрозумійте:Орда вже десять років тут.Не споглядайте, самі дійте,Бо ж поповзуть за Дніпр чи й Прут.Не подарують перемогу!За неї в кожного свій бій.Пройдемо з честю цю дорогуРівняй - мо стрій!Ось так і зможем, в гурті сила.Здавна відомо, маєм знать:Нам Україна люба, мила,Та й не з колін тепер вставатьНе треба ждати перемогу,Вона сама не прийде, ні!Війни ми пройдемо дорогуІ зі щитом, і на коні.

Читати далі

Вірші Таміли Літвішко

Книга пам'яті загиблих Встає світанок в тиші, мовчки,Вітри шепочуть тихо, біль.Земля в сльозах, і серце стогне,За тих, хто впав за вільний рід. Під небом синім, в полі бою,Вони стояли, мов стіна.Вогонь і дим, і сталь шипіла,Та не зламалась їхня сила. Життя своє віддали вічне,Щоб ми могли у мирі жить.Їх пам’ятає рідна нива,Їх пам'ятає рідний дім. Квітки весняні розквітають,Душа співає вічний спів.Хай пам’ять в серці не згасає,Про тих, хто впав за наші дні. І їхній подвиг — вічний спомин,Як знак, що вільні ми завжди.Нехай в молитвах наші душіШанують їх в своїй серцях. Війна не знає меж, не знає волі Вогонь у небі, дим над полем,Земля риданням сповнена навколо.І

Читати далі

Війни навчила нас…

Війна навчила нас - ЖИТИ.Без слова... потім, пізніше, завтра.Можливо, колись і якось,Ще встигну, ще зможу... як мантра. Війна навчила - ЦІНИТИ.Цей день, і ніч,   і годину.І рідних ще більше любити,Обіймати дітей щохвилини. Війна навчила - КОХАТИ.В очі дивитись ніжно.Про почуття розказати,Щоб завтра не стало пізно. Війна навчила - МОЛИТИСЬ.За рідних, чужих, незнайомих.Пробачення щиро проситиЙ до неба підводити погляд. Війна навчила - ВІРИТИ.Ніщо не триває вічноІ погане, і хорошеМає свою циклічність. Війна навчила нас - ВСЬОГО,Що і раніше ми знали.Та тільки тепер, зрозумілиМи жили життя... чи марнували?

Читати далі

Галина Потопляк. Коли закінчиться війна

Коли закінчиться війна,Я розцілую всі ікони.Присяду в хаті край вікнаІ буду чуть церковні дзвони.І буду гладити лице.Сльоза покотиться — піймаю.І кожен клаптик чебрецемВ душі своїй повистеляю.І я наплачусь досхочу.Сльозами вмию всі могили.Зварю відвар із перстачуІ вип’ю келишок для сили.І вип’ю другий, щоб від ранНе залишилося і сліду.Наллю наливки повний збанІ понесу її сусіду.Ми будемо удвох мовчать.Хміліти разом й тверезіти.Ми будем пошепки кричатьІ в небо кидать жовті квіти.І сині айстри розцвітутьНа полі битви під Херсоном.Червоні маки проростутьПід Києвом над збитим дроном.Коли закінчиться... Коли...Усі говорять, що нескоро.Але готую я столиІ промовляю — скоро, скоро.Ще день, ще ніч. Та й ще зима.А там

Читати далі

Лідія Мищенко. Мені наснилась Перемога

Мені наснилась Перемога.І хоч красива й молодаПрийшла уранці до порогу, але важка її хода.В її волоссі золотомуВплелися пасма сивини.В очах блакитних - стільки втоми.І біль, і гнів, і жах війни.Чоло - глибокі зморшки горя,А серце - рана, що кровить.Пульсує в ній безмежне мореСкорботи,  суму, що болить.Та усміхнулась, заясніла,Мов тінь зігнала із чола.Зайшла  в мою хатину, сіла.Сказала тихо:,,Я прийшла!''         

Читати далі

Ольга Скрипник. Коли тобі за 60

Коли тобі за шістдесят,Думки втрачають легкість духу.І все у молодість летять...Та розум серця вже не слуха.Думки, думки, мої думки -Сумні, розважні і тривожніВам не піднять мої рокиІ щось змінить - ніяк не можна.А час іде і все минає :Свята і будні, ночі й дні,Життя водичку допиває,Та ще лишилося на дні.Хай не така уже й цілюща,Та, все ж, безцінна, бо жива !Хай час безжально тіло плющить,Але ж і сонячно бува.Ще мрії душу колисають,Надія руку подає.І тільки  Бог один лиш знає -Скільки часу у тебе є.Живи !  Радій кожній хвилині,В день завтрашній не зазирай.Вже не про "потім", а про " нині"Пиши вірші,

Читати далі

З Днем Ромашки – невістульки!

Така маленька, непомітна квітка,Та, скільки ніжності і змісту в ній:Дівча гадає навесні і влітку,Аби в любові впевнитись своїй. А мати сину чаю запашногоВ дорогу, на ромашці, подаєІ вірить, що до рідного порогуЖивим й здоровим доленька приб'є. ..Це не прості, це символічні квіти -Чи, то в пилу, чи в зоряній росі -Її пелюсточки - країни Світу!І сонце посміхається усім. І скільки щастя, світла і любовіНесла б у Всесвіт матінка Земля,Та, зачепив її ворожий чобіт!Але, голівку Квітка не схиля! Нехай маленька, та з великим серцем,Щодня пилюку з Пелюсток збива.Вона, наразі, є для всіх люстерцем,Аби, із ділом не розходились слова… Ольга Скрипник.

Читати далі

Вірші Наталії Обущенко

Наша землячка Наталя Обущенко, дружина військового, а ще мама дружини загиблого героя. Іноді їй на думку приходять римовані рядки, які виливаються віршами. До вашої уваги напрацювання Наталії Несу красу, і з нею - краще Хай кажуть люди: «не на часі»,Хіба тепер нам до краси?Пригнічені: війна, запаси…Спішать купити ковбаси. Хай думають, що я дивачка,Я всім - усмішку, і кивну.Фанатка Бога. Не співачка,Але красиве все люблю. Люблю дівчаток на підборах,Красиві сукні, макіяж,Хай хтось свою вгамує заздрість:Еч, вирядилась, гляньте як. Хай думають, що не на часі,Та все ж косметику зберуПіду, і розфарбую будні,І аромати підберу. Нехай парфум підійме настрій,Нехай весною враз пАхне,Щоб закидати щось прекрасне,Забути щоб усе лихе. Хай думають, що

Читати далі

Як ми

Як ми?  - питаєш... Ти знаєш, тримаємось, світе.Між згірклих  ночей і війною спотворених днівМи можемо й досі світанкам рожевим радіти, Й топтати мрійливо стежки волошкових полів…Що в нас? - щоразу турбуєшся, стомлений світе...Бачиш, долаємо вперто кривавий цей шлях!Згарищем стала земля, а ми з вірою садимо квіти, Й тепло бережемо в замерзлих від горя серцях…«І звідки ця віра?!»- украй ти здивований, світе.Хрестами усіяні села, і змиті водою міста…На ціле життя стали старшими враз наші діти,Наповнився смутком їх погляд і стислись вуста…«Хіба так буває?»- тобі й усвідомити важко,Що ми не втопили надію в гарячих сльозах…Бо як до гніздечка свого повертається пташка,Так само

Читати далі