Четвер, 8 Грудня, 2022
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Янголи добра. Микола Федорченко

Янголи добра. Микола Федорченко

Всеукраїнський Благодійний Фонд «Миру і добра» був створений у 2014 році. У той час, коли Україні, як ніколи, була потрібна допомога.
Кожен із співробітників Фонду мав досвід у різних галузях: юриспруденція, економіка, маркетинг, військова справа, банківська справа, готельний бізнес. Кожна людина, яка започатковувала цю справу, – допомогає іншим.

Одним із цієї дружної команди є наш земляк МИКОЛА ФЕДОРЧЕНКО. З перших днів війни молодий чоловік, який на кінець лютого працював в сфері нерухомості в Харкові, почав вивозити з міста дітей.

Він розповідає: «У мене теж підростає донька, то я й уявити собі не міг, як вона може опинитися під обстрілами, а багато дітей, на превеликий жаль, таки це пережили. У мене були зв’язки і знайомі, і автівка, то й приєднався до волонтерів фонду. Ми годуємо захисників, возимо гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним особам та тим людям, які опинилися у скрутних життєвих обставинах, медикаменти – в лікарні, одяг та інші речі побуту – в дитячі будинки, перевозимо людей тощо. Намагаємось не просто допомогти, а й надати допомогу тим, хто її потребує найбільше. Дуже прискіпливо відбираємо організації, з якими співпрацюємо. Наприклад, зараз нам допомагають не лише жителі західної України, а й Польщі, Німеччини, Чехії, Італії, Угорщини тощо. Також важливо те, що ми не тільки годуємо людей, а й намагаємось навчити їх самих отримувати новий шанс на становлення та реалізацію. Зараз є велика потреба в продуктах харчування та військовій формі. Їжу знаходимо, допомагають меценати. Щодо форми, то теж вже за кордоном закупили необхідну тканину, а шити будемо в Україні».

Не раз автомобіль Миколи Федорченка (чоловік записаний у мене в телефоні, як ПЕРЕВІЗНИК, бо саме з ним ми комунікували, щоб вивезти студентів з Харкова) потрапляв під обстріли, і таки після одного із чергових маршрутів за харків’янами зовсім вийшов з ладу. То зараз волонтер їздить на іншій автівці, розв’язуючи проблеми та допомагаючи тим, хто потрапив в біду.

«Війна змінює людей, відкриваючи в них сміливість та добро, щирість, небайдужість та чуйність. Зараз по всій державі проблема з пальним, а нам конче треба їздити за необхідними речами, які декому рятують життя.

Ми оприлюднюємо номери своїх банківських карток, на які кидають гроші небайдужі люди, і це дуже важливо і значимо для нас, волонтерів. Адже нам довіряють. За кожну використану копійку звітуємо.

 Загалом, у нас велика команда, і ми працюємо  від двох організацій: окрім київського фонду «Миру і Добра», ще й громадської організації «Об’єднання людей з прихованими потребами» «ASSOCIATION OF PEOPLE WITH HIDDEN NEEDS». Сюди входять люди з Близнюків, Харкова, Львова, Києва та інших міст України. Користуючись нагодою, хочу назвати тих, хто поруч зі мною, організатором-логістом,  почав працювати з другого дня війни.

Дмитро Солодухін з  дружиною Анастасією (Бус Фольксваген Т-4). Діма майстер на всі руки та  ще й власник великої спеціалізовано-грозової техніки.

 Микола Миколайович Маник – від початку війни їздив на різних автівках, рятуючи мирне населення та перевозячи продукти харчування для наших захисників.

Координатор водіїв Маркарян Нвер, людина поважна і смілива. Коли його чекають, Нвер не бачить перед собою перешкод на шляху.

Власовець Сергій – водій Бус Рено, Ващенко Олег – водій-координатор, Костюк Володимир Володимирович – водій волонтер Бус Форд Транзит.

Власною автівкою по 15-20 осіб вивозив людей з Харкова у безпечне місце і настоятель Свято-Іллінського храму Олексій Павлович Сокаль, а потім взагалі віддав авто для волонтерської діяльності.

Спартак Гарибян – волонтер, діяльність якого в більшій мірі спрямована на допомогу ЗСУ.

Кузнєцова Наталія – людина, яка з перших днів віддала своє кафе для волонтерської діяльності, організувала людей та налагодила приготування їжі для ЗСУ та потребуючих.

Брати Биченки Ігор Миколайович та Руслан Миколайович відразу включилися у підтримку волонтерського руху. Вони допомагали фінансово та вирішували питання закупівлі м’яса для нашої армії.

Калініченко Владислав – водій-волонтер (бус Рено Трафік), Варнащук Сергій – безстрашний водій-волонтер, який возив інсуліни та інші ліки на  першу лінію фронту.

Івахненко Володимир Григорович з перших днів війни допомагає дизпаливом та продуктами харчування.

Оробченко Леонід Вікторович разом зі своєю родиною щодня привозили харчі.

Калатур Олександр – координатор зі сталевими нервами.

Пясецький Станіслав – відкрив волонтерський пункт при церкві в місті Мерефа. До слова, саме в Мерефі розташовано великий логістичний центр зі складом в 4500 кв.м., в якому ми залишали і перезавантажували гуманітарну допомогу для жителів Харкова, Полтави, Охтирки, Змійова, Ізюму, Краснопавлівки, Бучі, Ірпіня та для інших населених пунктів Харківської області, насамперед Близнюківської громади. Очолюють цей центр Микола та Костянтин Непошивайленко разом з Іриною та її великою командою.

В Харкові теж працює дуже велика команда, яка була між собою пов’язана ще в мирний час. Орєхов Максим – людина, яка організувала великий волонтерський центр у Харкові. Разом з друзями готують їжу для ЗСУ, а потім розвозять її в гарячі точки, не дуже замислюючись про небезпеку.

Євген Шаповалов, який за весь час воєнних дій, знаходячись в Харкові, лише один раз спустився у підвал, бо було надто гаряче.

Колєсников Максим – безстрашний волонтер. Він готує, годує, розвозить, вивозить людей і робить все можливе для того, щоб країна перемогла в цій війні. 

Сергій Правда, прізвище якого говорить саме за себе, не здався, коли «прилетіло» у волонтерсько-логістичний центр. Чоловік не впав духом, зробив ремонт даху та приміщення і працює й надалі без відпочинку, долаючи тисячі кілометрів між Харковом та Львовом.

Довгий Антон – не має страху, мовчки робить все, що необхідно: їздить, ремонтує, вивозить людей разом зі своїм напарником Гірником Богданом, який кермує на підбитому авто на прізвисько «Кракен».

Алікперов Руслан – справжній герой Харкова. Чоловік вивіз під обстрілами, мабуть, найбільшу кількість жителів Близнюківщини нам назустріч до Південного залізничного вокзалу, а ми потім перевозили їх в напрямку Слов’янська, Близнюків, Лозової, Первомайська, Панютиного, Краснопавлівки та невеличких сіл.

Дуже багато ще є людей, які працюють для Перемоги України. Всього розповісти неможливо, бо кожна поїздка – це і випробування власних сил, і перевірка друзів.

Нам і весело, і сумно, іноді надто важко, а іноді здається, що все складається якнайкраще – всіх випадків не розповісти. Головне, що ми об’єдналися перед лицем небезпеки в особі армії рф. Але обов’язково вистоїмо, бо ж гордо носимо звання українців», – резюмує Микола.

Стосовно планів на життя після перемоги, волонтер просто сказав: Харків буду відбудовувати разом з Ігорем Миколайовичем Балакою – це головний рієлтор України і мій друг, який займається міжнародним волонтерством.

Ірина Воронкіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *