Головна > ГРОМАДА > НАМ ПИШУТЬ (Page 13)

Про ЛЮДЯНІСТЬ та бездушність… Випадок в кафе

Війна – це дуже багато болю та дуже багато єднання. Більше немає будинків, де люди не познайомилися б із сусідами. Віддати ключі від своєї квартири сусідам зі словами «беріть, що треба буде» – зараз вважається звичайнісіньким жестом. Доглядати чужих тварин або евакуювати їх – дуже часта історія. Ресторани готують для армії та для самотніх людей, жінки печуть хліб і роздають його на блокпостах. А скільки кохання, турботи та допомоги отримують від українців армія і ТРО, про які не може навіть мріяти жоден російський солдат, життя якого виявилося не потрібним навіть його родині.Але буває й так.. Літній майданчик дорогого харківського ресторану. Багато

Читати далі

Мирний світанок села. Авторка Ольга Скрипник

Ви любите літній світанок,Як ледве зажевріє схід..І нічка збирає у дзбанокСвій місячно - зоряний цвіт? Вже треті півні сповіщаютьПрихід світанкових годин,А десь у дворі не змовкаєРозбурканий песик один. Дзвінкий соловейко у вітахНесміло акорд почина..О, скільки цих звуків у Літа,Аж, колом іде голова ! Зозуля і сич перемовуВедуть в напівсоннім селі.Для ранку яскраву обновуНесе новий день на крилі. Вітає його дикий голуб -Пісні його - серцю близькі..Я вдячна тобі, моя долеЗа звуки ці - рідні, сільські. Прислухайсь…Ти серцем відчуєшВелику жагу до життя,Яке перемогу в і щ у єПростого, людського буття. С п и н и с я !Віддайся цій миті !Візьми всю наснагу у ній !Один раз

Читати далі

Материнське серце

До Лукашівської бібліотеки завітала постійна читачка Зося Броніславівна Фокіна, щоб поділитись водночас і радістю, і турботою та схвильованістю. З 2014 року Зося Броніславівна внутрішньо переміщена особа. З часом до Лукашівського старостинського округу переїхали і два молодші сини Фокіної – Федір та Сергій. Старша донька Таня вже певний час несе службу в лавах Збройних сил України. На початку лютого цього року обох синів Зосі Броніславівни призвали захищати рідну землю. Федір став сапером, а Сергій - кулеметником. Пишається дітьми жінка і дуже хвилюється за них, бо війна – це не навчання. А тут ще й тривожний дзвінок, який прогримів третього червня: «Ваш син

Читати далі

Оптимісти завжди в строю

Пишаюся жителями Миколаївки Другої. Яка б не була ситуація, а місцеві оптимісти завжди в строю. Миколаївку Другу прикрашає мальовничий ставок, до якого у спекотні дні прямують жителі сусідніх населених пунктів. Але облаштованого пляжу на водоймі немає, то нещодавно активісти зробили гарну справу: викосили очерет, прибрали сміття, завезли 5 тонн піску. Організатором став Дмитро Булиженко, який займається вантажоперевезеннями. Він і привіз пісок. До слова, 2 тонни купив за власні кошти, ще на 2 тонни дав кошти Володимир Піхтерьов, а Савін Анатолій профінансував 1 тонну піску. Були і помічники - це школярі та студенти:Коростій Володимир, Циганок Максим, Бербенки

Читати далі

Невже, ЦЕ з нами, Господи, невже?!!

Невже, ЦЕ з нами, Господи, невже?!!В часи високих в світі технологій -В наш дім ввірвалось рішення чуже,Що нам потрібна ось така підмога:Спалити хату! Вбити все живе!З корінням вирвати Вкраїнське слово!Щоб зачинити двері в те - нове!І повернути в рабство знову…Ви геть забули, "добрії брати" -Не опускаємо ми очі долу!Ми з вашим планом з перших днів на "ТИ!"Велику ложку ви взяли до столу -Чужого столу! Та, не їсти вамУ нашій вільній, непохитній хаті!Згадайте слово Божеє "Возздам"!Бо, вже летять "птахи" крилатіУ бік, де "златоглавая" стоїтьВ старому, допотопному кафтані,То ж, підтягніть підштаники свої,Й НІКОЛИ НЕ СІДАЙТЕ В ЧУЖІ САНІ!!! Ольга Скрипник

Читати далі

ВОНА ЧЕКАЄ НА НЬОГО. Автор Надія Ковальчук

Вона чекає на нього з війни,І від страху пітніють долоні,І від розпачу схлипують сни,Не ховаючи сльози солоні.Цілий ранок ходить сумна,А з обіду — чекання й чекання…А дзвінка все нема і нема…Її ворог — то підле мовчання.Придивляються тихо сини,Ще маленькі, та все розуміють.Водять пальчиком по сивині…Тепер мами так рано сивіють.Боже милий, скільки ж тих мамІ дружин, що в чеканні згорають.Їхніх сліз забагато й вікам,Вони біль наче воду ковтають.Відзвонився: «Кохана, живий…»І заплакало з радості небо.Вона виграла ще один бій.Завтра знову збиратися треба. Надія Ковальчук

Читати далі

Подяка від військових Ангеліні Бабіч

Ангеліна Бабіч , якій 15 років, навчається в 9 класі Близнюківського ліцею. Вона неодноразово була героїнею статей «Нового життя», бо має талант до співу. А ще Ангеліна довгий час відвідувала авіамодельний гурток, який вів Борис Іванович Остополець. До слова, була єдиною дівчинкою серед хлопчаків. Повномасштабне вторгнення армії рф на територію України, звичайно, не пройшло безслідно для підлітка, але Ангеліна знайшла можливість допомагати військовим. Вона випікала торти та печиво і передавала їх на фронт або через волонтерів, або, за можливості, через дядька Ігоря Уханя, який теж захищає Україну з 15 вересня 2022 року. Смаколики від Ангеліни Бабіч так сподобалися захисникам, що вони

Читати далі

Роби добро та кидай його в воду

Тамара Антонівна РЮМА з Близнюків протягом 17 років працювала сестрою-хазяйкою у Близнюківській лікарні. Жінка виростила двох доньок, має чотирьох чарівних онуків, які обожнюють бабусю, бо кожному вона знайде добре слово підтримки. У Антонівни проблеми із суглобами, то вона пересувається в інвалідному візку. Але це не завадило чуйній жінці допомагати тим, кому підтримка і домашнє тепло конче необхідні. Протягом декількох місяців вона надавала прихисток військовим, серед яких був і Віктор ТРУБЧАНОВ, засновник громадської організації «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СПІЛКА ЗАХИСНИКІВ СВОБОДИ УКРАЇНИ». Ось такий допис від квартирантів Антонівни журналістам «Нового життя» передала Аліна Пономаренко: Дорогами війни нас, воїнів енної бригади, привело до селища Близнюки Лозівського

Читати далі

Як НЕ треба реагувати на людей з протезами: 7 порад від Незламних

Важливо, щоб українці й українки знали та вміли спілкуватися з людьми, які пережили травми. Ветерани і пацієнти центру НЕЗЛАМНІ розповіли учасникам Міжнародного форуму з реабілітації у Львові як не треба поводитися, коли зустрічаєш людину з вадами обличчя чи з протезом. Не витріщайся. Не варто пильно розглядати людину з вадою обличчя чи з протезом. Навіть тоді, коли вам її дуже шкода і ви їй дуже вдячні. Це заставляє ніяковіти й почуватися не комфортно; Не кажи “Одужуй!”. Якщо ви зустріли людину з протезом у публічному місці, то, ймовірно, вона вже одужала. А втрачена кінцівка, на жаль, вже не відросте навіть якщо ви цього будете

Читати далі

Не можна бути байдужим – це руйнує людяність

Квітень. Скоро Великдень. Люди, які живуть в місцях, де не чути вибухів і канонади, де не треба ховатися від гулу літаків, метушаться, готуючись до свята. Відганяючи думки про війну,  все менше переглядають стрічку новин, бо вона переповнена болем і сльозами, адже щодня гинуть найкращі сини та доньки України. Все більше діляться позитивними картинками, закриваючи очі на воєнне сьогодення. Життя берез своє, лінія фронту відсувається  на схід, а люди - ті, у кого вдома батько, і чоловік, і син, і донька, забувають про те, що підлі московити не полишають спроб виконати наказ амбітного карлика путіна і захопити те, що ніколи не належало

Читати далі