Головна > ГРОМАДА > НАМ ПИШУТЬ (Page 19)

Мені без тебе не треба неба

Мені без тебе не треба неба,не треба ночі, не треба днів…Мені без тебе землі не треба,мені не треба без тебе слів… Тому тримайся, збирай всі сили,мої молитви - твоя броня.Мені без тебе ніщо не миле,я не жила ще, повір - ні дня. Я все блукала, я все шукала…собі розради в рутині днів,І не працюють чужі поради,не зрозуміє, хто так не жив. Жити чеканням…в серці надія,що зійде сонце нового дня.Ти лиш тримайся! Я в тебе вірю!Моя молитва твоя броня! Альона Завгородняя

Читати далі

Поїхати не можна залишитися …

Кому можна ставити на власний розсуд, в залежності від тисячі факторів. Я поставила кому після «поїхати» 12 березня, забравши дітей та матір. Рівно на стільки з 24 лютого у мене вистачило витримки. Спогади від пережитого в дитинстві початку конфлікту в Нагорному Карабасі наздогнали в 37 років панічними атаками, безсонням, постійною тривогою за життя дітей. «Кукуха їхала», як-то кажуть. Минуло три місяці. Я знаю людей, які поїхали та повернулися, і тих, хто не планує повертатися вже ніколи. Знаю тих, які вирішив залишатися вдома будь що, і тих, хто збирається їхати у разі загострення. І всі вони роблять правильно. Тут, далеко від дому, я нарешті

Читати далі

Доземний уклін наставниці Марії Звягінцевій

В моєму житті є людина, яка постійно спонукала мене до дії та професійного зростання. Жінка, на яку рівняються багато моїх колег, бо вона мужня і самовіддана, цілеспрямована і професійна, а ще людяна та щиросердна - це МАРІЯ МИКОЛАЇВНА ЗВЯГІНЦЕВА, начальник Близнюківського відділення КНП ХОР ЦЕМД та МК. Я з дитинства розуміла, що медицина, то моє, то й обрала цю професію. Починала працювати медичною сестрою в сімейній медицині. А Марія Миколаївна, помітивши в молодій медсестричці якісь одній їй відомі риси, забрала мене до відділення, яке очолювала. З часом саме вона спонукала мене продовжити навчання та здобути професію фельдшера. Я закінчила Вовчанське медичне училище,

Читати далі

Непідкорений Херсон

«Наташа, ми тримаємося щосили. Відчувається, що вони бояться. Дуже бояться. Вони можуть зупинити на вулиці будь-яку людину і змусити повторити кілька разів, що вони великі, що вони сильні і ми хочемо жити з ними. Ми опускаємо очі і повторюємо, а в голові крутиться – як же ви, с@ки, боїтеся, якщо вам, для вашої величі, потрібно, щоб хтось про цю велич повторював. Як ви самі в собі не впевнені. Це як, статевий акт з імпотентом, якому треба нескінченно повторювати, що він сильний, що в нього все виходить, дуже довго і вперто для нього старатися і при цьому думати, коли ж це болісне знущання,

Читати далі

Повертайтеся живими, будь ласка!

Кілька днів тому їхала в метро. На Золотих Воротах когось притиснуло в дверях. Його довго просили – “відпустіть будь-ласка, двері”. Я подумала, що у того, кого притисло, слабка реакція, бо він дуже повільно реагував..! Через кілька станцій людей стало менше і я побачила чоловіка у військовій формі з дуже стомленим обличчям. Я сиділа біля поручня, всі місця були зайняті. Чоловік підійшов і обперся об поручень поруч зі мною на рюкзак. Він майже лежав на цьому поручні. Сумнівів не було – людина їхала прямо з проклятої війни.., це було видно і по обличчю, і по тому, як він морщився, коли переминався з ноги

Читати далі

Воєнні історії. Як Сашко на війні батька знайшов

-- Сашко, назад ! Це наказ !-- Але там комбат ! Батю (позивний) вогнем накрило. Може, ранений. Хлопець кинувся в пекло, інші бійці за ним...Повернулись на світанку. Ні Сашка, ні комбата. Мовчали, у кожного одна і та думка -- полон. Аж раптом:-- Батя, тобі ж всі говорили, не зловживай солодким ! А ти, мед ложкою.Ледве дотягнув ! Наш Сашко, якому було всього 18 років, і виглядав підлітком, тягнув на плечах комбата, якого ми за очі називали "Центнер". -- Приймайте Батю, ноги скалічені. Цілу дорогу нарікав, що транспортую необережно, -- сміявся щасливо юнак. Батя через місяць повернувся з госпіталю.-- Ну що, Сашко, давай батькам твоїм

Читати далі

Люди з маленького села творять українську культуру

Валентина ЧАБАРАЙ Знак, що попереджував подорожніх про те, що зараз вони ступлять на благословенну землю села Гаражівка, якраз стояв навпроти нашого двору. Мені, малій, подобалося, що коли заходиш до хати- ти в Софіїївці, а в кухні - то вже в Гаражівці. Зараз - все суцільна Софіївка, але я почну монолог з колишньої батьківської кухні саме про ту частину, що Гаражівка. Пройдемося єдиною коротенькою вулицею мого дитинства: всі двори охайні, жодного похиленого паркана, біля будинків - квіти. Все це велика, важка праця моїх любих земляків. Які це люди? Самобутні. Різні: лайливі, миролюбиві, чуднуваті, роботящі, талановиті, але - дружні. Як пальчики в кулачці...Ось

Читати далі

Фугас та Рекс тепер друзі і надійні помічники захисників

До дивізіону пристав пес. Він приблудив до села, в якому ми розташувалися, але ніхто не захотів стати новим його другом (господар для собаки не завжди друг). Красеня, грайливого й довірливого патланя, гонили і навіть били. Бо вже в нашому розташуванні він ще припадав на лапу і мені, бойовому медикові, довелося бути й ветеринаром. А цивільних він завше недолюблює. Коли ми вирушали на інше місце, Фугас дивився на наші збори й скімлив, місця не знаходив. Боявся залишитися. І коли повантажилися та сіли під тентом ЗіЛа, пес ледве сльозу не пустив (він ніколи не наважувався зайти в приміщення). А тут його покликали, і

Читати далі

Відголосила болем ця весна

Відголосила болем ця весна.Була чи не була - ми й не збагнули.Чи дим, чи квіт, чи, може, сивина...Сади цвіли-тужили за минулим.Була чи не була оця весна? Мабуть, була, та швидко промайнула.Ховалась з нами в укриття вонаВід "градів", бомб, розпеченого дула.Хоч холодно, та все ж таки цвіла!В окопах хлопців ніжно обіймала. Не вистачало часто так тепла -Ділилася останнім, зігрівала.Відголосила болем ця весна,Відплакала холодними дощами.Розстріляна, та все ж таки цвіла!Журилась і раділа разом з нами. Ніна АРЕНДАР

Читати далі

Жителі Близнюківщини готують футбольні поля до мирних баталій

Попри війну, втрати, біль розлук та інші проблеми, які навалились на нашу голову з 24 лютого, багато людей звертаються до редакції за допомогою, за роз’ясненнями, а ще … пишуть листи! Для нас, працівників редакції газети «Нове життя» - це надважливо, бо відчуваємо зворотній зв’язок, незважаючи  на те, що друкувати газету ми не можемо в силу багатьох причин. Хоча, її альтернатива – САЙТ саме сьогодні показав свою необхідність і його щодня відвідують понад 4 тисячі осіб. Втім, зараз річ про листи. Ось один з них: "Можливо, хтось мене не зрозуміє і скаже, що зараз не до цього, що я "хворий", але явпевнений у нашій перемозі, впевнений у наших захисниках. Я люблю свою країну, свою сім'ю, рідних, друзів, а ще я "хворію" майже все своє життя грою під назвоюФУТБОЛ!!!" - написав Віталій Гаража і вислав нам фото та відео-матеріали. Футбольне поле Квітневому завдяки небайдужим людямготове до футбольних баталій. Щороку допомагали небайдужому до футболу чоловіку  облаштовувати спортивне поле Володимир Корж та його батько, а цього разу підтримав добрі починання і директор ТОВ "Кредо" Степанов С.Ф. Звичайно, цей допис потрапив до соціальних мереж і

Читати далі