Головна > долі людські (Page 2)

Пухкий хліб для містян і військових: як маленька пекарня в Харкові стала прихистком

Щоранку  Тетяна приходить у заклад Pakufuda в Харкові та їсть улюблену випічку зі своєї пекарні «Пухке», що розташована в підвалі закладу. Пекарі починають готувати ще вдосвіта, аби з 9 ранку містяни могли випити кави з круасанами, данішами зі свіжими фруктами чи солоними сендвічами.На початку повномасштабної війни цей заклад став прихистком для сорока харків'ян, а хліб і печиво полюбили захисники, які обороняють Харківщину та для яких Тетяна регулярно організовує збори. Для ШоТам Тетяна Сінюгіна розповідає, як її пекарня «Пухке» показує людям, що навіть у прифронтовому місті життя продовжується. У Парижі захопилася не вежею, а випічкоюЯ народилась у Кременчуку на Полтавщині, а до

Читати далі

«Можна сидіти й плакати, а можна продовжувати жити»: як жінка виїхала з окупації та захищає права дітей з інвалідністю

«До мене підійшла медсестра, сказала: “Ви народили дауна” і вийшла з палати», — розповідає Ірина Ханікова з Херсонщини про день народження своєї пʼятої дитини.Замість того, аби скласти руки, вона вирішила боротися за те, щоб її син та інші діти з синдромом Дауна почували себе в суспільстві такими, як усі. Вона об’єдналася з іншими батьками та створила громадську організацію «Сонячні діти Херсонщини». Навесні 2022-го родина виїхала з окупації та опинилась у Вінниці. Для ШоТам Ірина розповіла, як вона продовжує допомагати дітям з інвалідністю вже в новому місті. Я бачила Артема уві сні — він був не схожий на інших дітей Лікарі можуть

Читати далі

«Прийомний син спочатку казав на мене “тьотя Руслана”, бо його мама жила через дорогу»: як вчителька з Херсонщини виховує 11 дітей

58-річна вчителька з Херсонщини — мама для трьох власних та вісьмох прийомних дітей. Четверо наймолодших взяла в родину кілька років тому.«Коли вони потрапили до мене, то найстаршому Стасику було 10 років, а найменшому Макару — 6. Вони не вміли читати й писати, були дуже насторожені», — пригадує Руслана Бутенко. Через війну родина залишила свій дім у Нововоронцовці та переїхала до Житомира. Тут благодійники вже зводять для Руслани та її дітей новий дім.Як стала мамою для свого учня та будує заново життя на Житомирщині, Руслана розповіла ШоТам. Завжди хотіла велику родинуЯ народилася та виросла в селищі Нововоронцовка Херсонської області. У мене було щасливе

Читати далі

Будемо жити!

Різні люди заходять до редакції медіа «Нове життя». Одні мовчазні, інші – говіркі, і в кожного та кожної своя історія життя. ...Скромна Катерина із села Червоного, що у Барвінківській громаді,  очікуючи фотографію, сказала: « Як приємно, коли Ви посміхаєтесь. У всіх на душі важко, бо війна. Але коли людина повертає до тебе усміхнене обличчя, то й відповісти їй тим же хочеться. Дякую». Виявляється жінці нагрубіянили в одній із організацій сусідньої громади лише за те, що просила знайти втрачений документ в архіві.  Розговорилися. Виявляється, Катерина – мама трьох славних красенів-синів, які захищають Україну в найспекотніших точках фронту. Середній отримав дуже важке

Читати далі

Борщ – це сила, але без кухарки на війні  – і ні туди, і ні сюди

Успіхи українських захисників та захисниць на війні залежать передусім від озброєння, професійної підготовки та кмітливості. Однак стан їхнього здоров’я та , а також збалансоване харчування – не менш важливі складові перемоги,  і в польових умовах це справжній виклик.  Військовослужбовці часто жартують, що ситі солдати влучніше стріляють, аніж голодні.  То бути бойовим кухарем чи кухаркою – почесна місія. Поділилися своїми життєвими історіями з читачами «Нового життя» дві кухарки Збройних сил України. ДАРИНА Кухарка Дарина родом з Луганської області. Коли їй було 14 років, розпочалася війна на сході України і зламала всі плани на майбутнє, позбавивши щасливого майбутнього. У 2020 Дарина пішла до військового комісаріату і

Читати далі

«Лисичка» – бойова медикиня піхоти

Чи важко жінкам на війні? Важко, як і всім, хто сьогодні у військовій амуніції захищає Україну від російських окупантів. Медична сумка важить десять кілограмів. Вдвічі більше - бронік і каска. Однак, бойова медикиня піхоти Анна на псевдо «Лисичка», вже не відчуває ваги військової екіпіровки, бо воює з 2014 року. «Я родом з Луганської області, - каже Анна. – Довгий час викладала східні танці в місті, а жила в селі. Останній автобус до мого населеного пункту відходив о 16-ій годині, а заняття закінчувались після 20-ої, то військові на блокпості, недалеко від якого була моя автобусна зупинка,  часто допомагали добиратися додому, коли

Читати далі

Медикиня Тетяна: «Я просто зрозуміла, що повинна бути на фронті»

Тема «Жінки на війні»  багатогранна та невичерпна, адже за станом на червень 2024 року у Збройних силах України служать понад 67 тисяч жінок, з яких 19 тисяч – працівниці, а решта – військовослужбовиці. Про це повідомила заступниця міністра оборони Наталія Калмикова. Серед тих, хто влилися у лави ЗСУ в цьому році, медикиня Тетяна Шульга. Вона й розповіла про своє рішення піти на фронт, про будні жінок на війні та свої плани на майбутнє.Тетяна – завідувачка підземним оздоровчим пунктом великої шахти у Кривому Розі. Їй 50, вона має 30-річний медичний стаж, а ще дружну родину – маму, чоловіка, дорослого сина

Читати далі

Їхнє право на кохання поки не визнається державою. Харківська активістка — про шлюб з військовою, та навіщо Україні прайди

Це сталось у квітні 2023 року, в один з вівторків. Станіслава сиділа на роботі в офісі й остаточно вирішила: треба робити пропозицію своїй дівчині-військовій саме сьогодні. Вона купила каблучку та квіти й освідчилася просто в авто дорогою додому. Аліна відповіла «Так!». Уже за чотири місяці дівчата одружилися біля харківського РАЦСу — у білих сукнях та з дружками. Але не по-справжньому. Це був перформанс в межах ХарківПрайду, який мав на меті показати: наразі в Україні неможливо зареєструвати одностатевий шлюб. Ця історія про Станіславу Петлицю — харківську активістку та членкиню жіночого об'єднання «Сфера», яка брала участь в організації ХарківПрайдів. Її нареченою є

Читати далі

Леонід КЄСЄЛЬ: «На місці російських військових я б ніколи не перетнув кордон України»

У кожного та кожної з нас є життєва історія - своя, унікальна, неповторна. І чим старша людина, тим більше має спогадів. Про свою долю журналістам «Нового життя» розказав КЄСЄЛЬ ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ, який народився у 1936 році. Дитинство. Друга світова війна У прикордонника Миколи Кєсєля та його дружини Ольги було двоє дітей: син Леонід і донька. Донька померла маленькою від набряку легенів, а син зумів перебороти ту саму хворобу і прямує по своїй життєвій стежці й зараз. У 1939 році батько маленького Льоньки служив на кордоні з Польщою в селі Собичіно. На заставі було два двоповерхових будинки, в квартирі одного з них і жила

Читати далі

Олександр, позивний Дєд, один із найстарших солдатів у Харківському окремому батальйоні ТРО

Не так давно Олександр відзначив свій 65-й ювілей. Командування наполегливо радить йому списатись у запас за віком, а він рветься у штурмову роту. Олександр народився у Ленінграді в сім’ї військового, хоча вважає себе харків’янином у п’ятому поколінні. Розповів, що батько служив у ГДР і, коли сім’я переїхала у Радянський Союз, тільки у Сашка була біла сорочка. В цій сорочці весь клас фотографувався на документи. Пізніше була аварія на ЧАЕС і Олександр був у лавах ліквідаторів. Із усмішкою він пригадує свою посаду «заступник комбата по роботі з комсомольцями». СРСР розвалився і колишній член КПРС стає приватним підприємцем. Комп’ютерна

Читати далі