Головна > долі людські (Page 3)

Материнське серце

До Лукашівської бібліотеки завітала постійна читачка Зося Броніславівна Фокіна, щоб поділитись водночас і радістю, і турботою та схвильованістю. З 2014 року Зося Броніславівна внутрішньо переміщена особа. З часом до Лукашівського старостинського округу переїхали і два молодші сини Фокіної – Федір та Сергій. Старша донька Таня вже певний час несе службу в лавах Збройних сил України. На початку лютого цього року обох синів Зосі Броніславівни призвали захищати рідну землю. Федір став сапером, а Сергій - кулеметником. Пишається дітьми жінка і дуже хвилюється за них, бо війна – це не навчання. А тут ще й тривожний дзвінок, який прогримів третього червня: «Ваш син

Читати далі

Зрада. Яке її обличчя

Війна зламала долі багатьох. Вона все порушила і змусила тих, хто врятувався, будувати власне подальше життя по-іншому. Намагаючись переосмислити пережите, докладаючи неймовірних моральних та фізичних зусиль люди прагнуть віднайти сили для відновлення. І не важливо де: чи в якомусь куточку рідної країни, чи-то за кордоном. «Вже рік мене немає на Батьківщині, рік я не в рідному Ізюмі, рік, як я без Андрія, рік я поза життям… Але наразі це моя реальність. Щодоби – це пошук чогось. Тільки чого? Вештаю серед своїх зламаних мрій, яким ніколи вже не відродитися – і знаходжу лише питання, як залишки тих касет, що лишилися в моєму

Читати далі

«Мамо, можна я у вікно крикну: Україна – понад усе!» Як родина Атанасових пережила окупацію Борової

До повномасштабного вторгнення Наталія Атанасова працювала в Борівському інклюзивно-ресурсному центрі практичним психологом, виховувала сина Аркадія і раділа життю. Але у 2022 році жінці разом з маленьким сином довелося пережити російську окупацію рідної Борової. Наталія Атанасова каже, що до 24 лютого 2022 року не розуміла, якою була щасливою. Її син Аркадій готувався йти до першого класу. Недалеко від Наталії жили її матуся і брат із сім’єю, де підростали 4-річний Ростик і 4-місячна Ксюша. Велика родина завжди була міцною та дружною. Напередодні вторгнення Наталія разом з рідними аналізували ситуацію у світі і розуміли, що рано чи пізно росія таки почне наступ на Україну. Аркадій

Читати далі

Алла Ольхова із Соледарської громади отримала газету «Нове життя» від військових

Бахмут, Соледар – незламні фортеці українського протистояння русні. Постійні обстріли, вибухи, пожежі, відсутність елементарних умов для життя, а ще… розгул смерті. Тут править бал сатана, а воїни світла – українські захисники дарують добро, бо оберігають. Читати цю статтю ви маєте змогу завдяки нашим військовим із 113 бригади, які, незважаючи на небезпеку, примудряються ще й підтримувати місцевих жителів, які не захотіли полишати свої оселі, і діляться з ними своїми солдатськими пайками та окопними свічками. Бахмут. Соледар. Парасковіївка. Ці населені пункти тісно пов’язані між собою, бо невелике село Парасковіївка входить до складу Соледарської громади Бахмутського району Донецької області. Там точаться важкі кровопролитні бої за

Читати далі

Що відбувається в темряві

Ма, маааам, ну коли вже ввімкнуть світло, - скиглить над вухом п’ятирічний Сашко, - ну маааам. А Настя не може знайти в собі сили навіть відповісти сину, який залишився єдиним тоненьким ланцюжком, що з’єднує  її з життям взагалі. Що робити далі? Що буде далі? – повзуть думки в голові серед хаотично спливаючих картинок. ....Сергій сміється і лоскоче її, намагаючись за ногу стягнути з ліжка. А вона не хоче виринати з теплої та затишної темряви заплющених очей. … Так зручно її маленькій руці у його великій долоні - це відчуття з нею завжди. … Салон тату, на сусідніх лежаках їй і Сергію набивають на плечі

Читати далі

Незламні жінки Харківщини. Людмила Дьячищенко з Нової Гусарівки

Рашисти допитували жінку чотири рази, звинувачуючи в тому, що вона коригує вогонь та переховує українських військових -  Людмила Дьячищенко вистояла і продовжує працювати, наближаючи день перемоги над російською ордою. Щасливе життя до війни. Фото з особистого архіву Л. Дьячищенко Балаклійщина після деокупації не милує погляд, бо очам відкриваються  картини, написані пензлем оскаженілого звіра в агонії. Дванадцять гектарів, які займає територія сільськогосподарського підприємства ТОВ АПК «Донець» знаходяться серед мальовничих полів. Будівлі тут добротні, великі та міцні. Територія доглянута. Контора, їдальня, нові ангари з зерном, силосні ями, величезна кількість сільськогосподарської техніки, адже щороку дбайливі господарі оновлювало машинно-тракторний парк, - все до ладу, все для

Читати далі

Герої не вмирають

2 травня 2014 року в селі Карпівка Слов’янського району російські бойовики переносними зенітними ракетними комплексами збили два вертольоти Мі-24 ЗСУ, які патрулювали в районі міста Слов’янська. У результаті обстрілу п’ятеро офіцерів із двох екіпажів Бродівської авіабригади загинули, один отримав поранення. Серед загиблих був наш земляк - капітан Микола Топчій, трагічна загибель якого стала для жителів Близнюківщини першою лихою звісткою з війни, яка наразі триває вже шостий рік поспіль.Микола Топчій народився в селищі Близнюки. Навчався у Близнюківській середній школі. Як і його два брати, з дитинства мріяв літати. Закінчив Васильківське ВАТУ, Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. Більшу частину життя віддав військовій

Читати далі

Духовні наставники

У кожної людини в якісь періоди життя з’являються наставники: батьки, вчителі, більш досвідчені у професії. А є наставники особливі—духовні. Їм довіряють найпотаємніше. Такими є священики. Їм  у великому Таїнстві священства визначена роль бути посередниками між людиною і Богом, священику дано право від  Самого Господа Ісуса Христа прощення гріхів людині, яка покаялася.… Щонеділі чи  у святкові дні віруючі поспішають до Свято-Іллінського Близнюківського храму. Ось і знайомі постаті: настоятеля храму отця Олексія, диякона Ігоря, священослужителів, жінок у церковній лавці та біля підсвічників, тих, хто вирішив потрудитися во славу Божу. Починається служба. Оживає красою чарівний спів церковного хору, яким керує матушка Любов.  І ось вже

Читати далі

Кабінет агронома – безкрає поле

Народилася, виросла і побудувала свою особисту долю в селі Уплатному Каменева Ганна Ісаківна. Після закінчення школи дівчина, закохана у простори рідної землі, без вагань пішла навчатися на агронома до Липкуватівського технікуму. Отримавши омріяну професію, молодий спеціаліст за направленням повинна була б працювати в Олексіївці у колгоспі «Ленінський шлях», однак доля розпорядилася так, що місць на той час  у тому господарстві не було, а  Максим Степанович Іванов, головний агроном Уплатнівського колгоспу «Зоря комунізму», у якого Ганна проходила навчальну практику,  запропонував роботу. Жінка розповідає: «Так вже склалося, що були у мене чудові наставники в роботі – це, окрім Іванова, Дмитро Карпович Золотько, Галина Мефодіївна Чаговець тощо.

Читати далі

До щастя треба йти впевнено

Багато дівчаток з дитинства мріють вийти заміж, жити довго, щасливо та в достатку зі своїми обранцями.  Тетяні так не мріялося, бо врівноважена, розумна дівчина розуміла, що щастя треба будувати самому, до мети йти тернистим шляхом, а для цього треба працювати над собою, не чекаючи манни з неба. То дівчинка з хутора Безлісого, що в Ставропольському краї, вірила в головне - у свої сили. У 1987 році приїхала Тетяна Миколаївна до родичів у Близнюки. На вихідних разом з подружками мініатюрна дівчина з колоритною зовнішністю вирішила потанцювати на місцевій дискотеці, де зустрілася з Віктором Лукоцьким. Усміхнений, жартівливий і в той же час впевнений у собі

Читати далі