Головна > життєві історії (Page 2)

Відчайдушна допомога Олени врятувала життя її коханому

Серед наших земляків Станіслав Сямтомов. Чоловік захищає рідну землю з 2018 року. На його рахунку бої в найспекотніших точках супротиву ворожій навалі. Зараз він бореться за своє життя, бо під час чергового обстрілу українських позицій у Луганській області Станіславу вибухом відірвало руку, а уламками зрешетило живіт.Про героїзм наших воїнів можна розповідати безліч історій. Всі вони індивідуальні та показують наочно віражі людських доль. Стосовно близнюківця Станіслава, то війна подарувала йому кохання. ВІНСтаніслав, позивний Сатана Народився і виріс Сямтомов у Близнюках. З 2006 року працював у відділі охорони Первомайської виправної колонії. У 2014 - підписав контракт і пішов захищати Україну в лавах нацгвардійців. У

Читати далі

Сто кілометрів на велосипеді, щоб вивезти пітбуля із зони бойових дій

Війна вбиває і нищить. Від агресії гинуть люди і тварини. Але людяність не можна знищити нічим, а випробування лише підсилюють її прояви. Володимир Товпига вивіз на велосипеді з Краматорська до Близнюків свого улюбленого пітбуля Герду. Про справжню дружбу між чоловіком та собакою читайте в матеріалі. Початок вторгнення московитів. 2014 рік Володимир Товпига та його старший брат Артем виросли в Краматорську Донецької області. Щоліта вони із задоволенням приїжджали до села Вільне Друге, що на Близнюківщині, де жили їхні бабусі Валентина та Віра. Діти стали дорослими, і кожен обрав свій життєвий шлях. Артем пішов захищати рідну землю до лав Збройних сил України, а Володимир

Читати далі

Три  історії з потяга

Кажуть, що найлегше йдуть розмови в потязі, бо чужим людям, які зійдуть вже на наступній станції і з якими вже ніколи ти не побачишся, можна вилити душу. Цивільні і військові, схід і захід України у п’яти реальних історіях з потяга. Я воюю за те, щоб в Україні змінилося життя Повномасштабне вторгнення русні на деякий час перевело всі напрямки навчання спеціалістів різних галузей в онлайн-режими. Тому вперше після довгої перерви ми з колегами поїхали на навчання до Тернополя – це було 23 листопада минулого року. Ми сіли у Дніпрі на потяг, який через потужний ворожий обстріл України чекав на вокзалі продовження свого руху

Читати далі

Роль котів у житті нашої родини

Люди і тварини – це прадавня і вічна історія. Мабуть, кожен з нас має свого домашнього улюбленця, за яким спостерігає і про якого турбується. Повномасштабне вторгнення росіян цю прив’язаність не зруйнувало, а скріпило. Більше того, часто клички тваринкам стали давати зовсім не традиційні, як-то Барсик чи Мурчик, а пов’язані зі зброєю, яка знищує окупантів. То далі розповім свою історію про роль котів у житті нашої родини. МіленіумПочалося все 19 січня 2000 року. На день народження чоловіка сусідка принесла триколірне кошеня і сказала: «Я йому лапки над вогнем вашої печі помила, то тепер воно прив’язане до цього дому і буде захищати вашу

Читати далі

Про ЛЮДЯНІСТЬ та бездушність… На автобусній зупинці

Продовжуємо цикл життєвих історій на тему моралі. Стоїть на автобусній зупинці жінка. У дитячому візочку мирно спить її синочок. Надворі періще дощ. Молода матуся прикриває собою візочок, щоб краплі на дитину не потрапляли. Зупиняється автобус, люди рвуться вперед, щоб зайняти місця, і тут водій, побачивши жінку, виходить до неї, щоб допомогти. Він обережно притримує верхню частину візка, де спить хлопчик, доки жінка складає низ. Потім допомагає їй зручно сісти, і лише тоді автобус рушає. - Дякую Вам щиро, - каже жіночка - За що? - здивовано питає водій - За те, що взяли, бо перед Вами був такий водій, що перед носом двері зачинив… - ніяковіє

Читати далі

Про ЛЮДЯНІСТЬ та бездушність… Прем’єра фільму

Продовжуємо цикл життєвих історій на тему моралі. Поранений боєць, який лежить в місцевому госпіталі, прийшов, опираючись на милиці, до будинку культури, щоб подивитися прем’єру фільму. Показавши квиток, пошкутильгав до глядацької зали і став, роззираючись навколо, бо зрозумів: сісти йому ніде. У військового в нозі стояв апарат Єлізарова і зігнути кінцівку він не міг. Крісла, поставлені тісно один до одного, не дозволяли витягнути поранену ногу. Народ шумів, сміявся, обходив худого високого хлопця на милицях, іноді штурхаючи його, бо натовп вливався дружно. А він якось безпорадно роззирався на святково одягнених людей, які гамірно заповнювали зал і розсідалися по місцях. А потім поранений стомлено прихилився

Читати далі

Про ЛЮДЯНІСТЬ та бездушність… Випадок в кафе

Війна – це дуже багато болю та дуже багато єднання. Більше немає будинків, де люди не познайомилися б із сусідами. Віддати ключі від своєї квартири сусідам зі словами «беріть, що треба буде» – зараз вважається звичайнісіньким жестом. Доглядати чужих тварин або евакуювати їх – дуже часта історія. Ресторани готують для армії та для самотніх людей, жінки печуть хліб і роздають його на блокпостах. А скільки кохання, турботи та допомоги отримують від українців армія і ТРО, про які не може навіть мріяти жоден російський солдат, життя якого виявилося не потрібним навіть його родині.Але буває й так.. Літній майданчик дорогого харківського ресторану. Багато

Читати далі

«Я в армії, бо розумію, що потрібна тут»: жінки-військові

Невеличкий репортаж про дівчат, які усвідомлюють, що внесок кожного є необхідним для досягнення Перемоги і саме тому не змогли бути осторонь. Про те, яка доля дісталась нашим красуням - у відео. https://youtu.be/mjk3PxR4rd0 Півтора місяці в окупації, смертельний ризик через проукраїнську позицію, втеча і на теперішній час очолення цілого підрозділу!Думаєте це сценарій до блокбастеру? До вашої уваги, історія однієї із захисниць України, якій немає навіть 20 років. Детальніше у сюжеті. Дівчата, для яких "піон", "гіацинт" і "тюльпан" вже більше ніколи не будуть назвами квітів, розповідають про свій шлях до Сил Оборони. Ті, кого прийнято вважати тендітними і сором'язливими - командують підрозділами та рятують життя.

Читати далі

Непереможний дух: Історія Олега

Пережити два поранення, не відчувати кінцівок та втратити здатність говорити… Але не втратити віру у себе, Україну та перемогу, не здаватись та успішно проходити реабілітацію – щоб повернутися до повноцінного життя. Це неймовірна історія Олега, 36-річного воїна, який своїм прикладом доводить те, що наші люди – непереможні. Перше, уламкове, поранення чоловік отримав внаслідок влучення танкового снаряда. Тільки но рани загоїлися – одразу повернувся на схід. Воював разом з побратимами поблизу Лисичанська. Коли поблизу позиції розірвався ворожий снаряд – отримав важку черепно-мозкову травму та поранення лівого плеча. ❝Впав, відчув тріск в голові, зникли відчуття та рухи в кінцівках, а потім не міг

Читати далі

Орхідея від захисника

Чула, що Олександр Македонський не програв жодної битви (до слова, наш Іван Сірко теж). Тож носити ім'я Олександр - почесно і промовисто. Сьогодні якраз усі Олександри- іменинники, з чим, шановні Саші, вітаю вас усіх та бажаю добра і миру. Особливі вітання Саші Носакову, зараз - воїну з передової. Нехай теплі, щирі слова підтримки зігріють твоє серце та на мить подумки повернуть тебе в рідну домівку. Недавно Саша був у відпустці, в цей час і відбулася наша коротенька зустріч. Побачила здаля. Посмішка яскрава , веселий погляд. Попереду на витягнутих руках- розкішна орхідея. За мить уже я обіймаю цю квітку, дивуюся: для чого? Найособливіша

Читати далі